Цистит в дитини – причини та методи лікування


діагноз цистит
– Причини виникнення циститу в дітей
– Класифікація циститів
– Симптоми циститу в дітей
– Діагностика циститу
– Лікування циститу в дитини
– Профілактика циститу

Цистит у дітей – це сечова інфекція, що викликає запалення слизової оболонки та підслизового шару сечового міхура. Захворювання протікає з болями та різзю при сечовипусканні, частими позивами з виділенням малих порцій сечі, нетриманням сечі. В дітей молодшого віку нерідко відзначається інтоксикація та лихоманка. Діагностика циститу в дітей передбачає дослідження сечі (загального аналізу, бакпосів, двохстаканної проби), проведення УЗД сечового міхура, при хронічному циститі – цистоскопії. В процесі лікування циститу в дитини призначається дієта і посилений питний режим, медикаментозна терапія (уросептичні, антибактеріальні, спазмолітичні засоби), фітотерапія.

Цистит в дитини – це найбільш часта інфекція сечовивідних шляхів, що зустрічається в практиці педіатрії та дитячої урології. Захворювання поширене серед дітей будь-якого віку і статі, проте в 3-5 разів частіше зустрічається у дівчаток дошкільного та молодшого шкільного віку (від 4 до 12 років). Висока захворюваність дівчаток циститом пояснюється особливостями будови жіночої сечовидільної системи: наявністю широкої і короткої уретри, близькістю анального отвору, часті інфекції зовнішніх статевих органів та ін. Цистит в дитини може протікати в ізольованій формі або поєднувати такі інфекції, як цистоуретрит, цистопієлонефрит.

Причини виникнення циститу в дітей

Для розвитку циститу в дитини необхідні наступні умови: бактеріальна забрудненість сечового міхура, порушення його анатомічної структури і функції. Нормальне очищення сечового міхура від мікрофлори відбувається при його регулярному опорожненні за допомогою сечі. Слизова оболонка сечового міхура має стійкість до інфекції завдяки активності периуретральних залоз, що виробляють слиз, та місцевих чинників імунологічного захисту (секреторному імуноглобуліну А, інтерферону, лізоциму та ін.). Анатомічна цілісність епітелію, функціональна повноцінність детрузору, відсутність морфологічних змін сечового міхура і його регулярне спорожнення забезпечують високий ступінь захисту від інфекції, а при слабкості однієї з ланок легко розвивається в дітей цистит.

Найчастіше в бактеріологічних посівах сечі при циститі в дітей висіваються уропатогенні штами кишкової палички; в меншій кількості випадків – клебсієла, протей, епідермальний стафілокок, синьогнійна паличка, мікробні асоціації. У чверті випадків при циститах діагностично значуща бактеріурія не визначається. Роль вірусів в етіології циститу залишається не вивченою (за винятком геморагічного циститу). Тим не менш, загальновизнаним у середовищі урологів є факт того, що збудники парагрипозної, аденовірусної, герпетичної та інших вірусних інфекцій призводять до порушення мікроциркуляції в сечовому міхурі та створюють сприятливий фон для подальшого розвитку бактеріального запалення.

У дітей найчастіше зустрічаються цистити, викликані хламідіями, мікоплазмами, уреаплазмами. В таких випадках, як правило, зараження відбувається при наявності хламідіозу у батьків, недотриманні гігієнічних норм, відвідуванні саун, басейнів і т.п. Специфічні гонорейні та трихомонадні цистити більш характерні для дорослих або підлітків, що живуть статевим життям. Цистити грибкової етіології зустрічаються в дітей з імунодефіцитом, аномаліями розвитку сечостатевої системи, для лікування яких тривалий час застосовуються антибіотики.

Проникнення збудників інфекції в сечовий міхур може відбуватися низхідним (з нирок), висхідним (з уретри та аногенітальної зони), лімфогенним (з інших тазових органів), гематогенним (з віддалених септичних вогнищ), контактним (через пошкоджену стінку сечового міхура) шляхами. Порушення природного процесу самоочищення сечового міхура може розвиватися при рідкому або неповному сечовипусканні (частіше при нейрогенному сечовому міхурі), міхурово-сечовідному рефлюксі, стриктурах уретри, фімозі у хлопчиків, дивертикулах сечового міхура. Факторами ризику розвитку циститу в дитини служать дисметаболічні нефропатії, сечокам’яна хвороба, чужорідні тіла сечового міхура, інвазивні дослідження в урології (цистографія, цистоскопія), лікуванні нефротоксичними лікарськими засобами (цитостатиками, сульфаніламідами). Бактеріальній інвазії сечового міхура сприяють дисбактеріоз в дитини, гельмінтози, внутрішньоутробні інфекції, гінекологічні захворювання у дівчаток (вульвіти, вульвовагініти), гнійно-запальні процеси (омфаліт, ангіна, абсцедуюча пневмонія, стафілодермія).

Певна роль у патогенезі циститу відводиться і таким ендокринними порушенням, як цукровий діабет, гіповітаміноз, зміни pH сечі, вплив фізичних факторів (переохолодження, радіація), порушення правил особистої гігієни.

Класифікація циститів

Загальноприйнято класифікувати цистити у дітей за способом перебігу, формою, морфологічним змінами, поширеністю запального процесу та наявностістю ускладнень.

За способом перебігу зустрічаються гострі та хронічні цистити. Гострий цистит в дитини протікає із запаленням слизового та підслизового шарів. Він може супроводжуватися катаральними або геморагічними змінами стінки. При хронічному циститі в дитини морфологічні зміни стосуються м’язового шару та можуть носити бульозний, гранулярний, флегмонозний, гангренозний, некротичний, інтерстиціальний, інкрустуючий, поліпозний характер.

За формою розрізняють первинні (виникають без структурно-функціональних змін сечового міхура) та вторинні цистити, що виникають на тлі неповного випорожнення сечового міхура внаслідок його анатомічної або функціональної неповноцінності.

З урахуванням поширеності запальних змін цистити в дітей діляться на вогнищеві та дифузні (тотальні). При залученні шийки сечового міхура говорять про шийковий цистит, а при локалізації запалення в області трикутника Ллє – про розвиток тригоніту.

Цистити в дітей можуть протікати в неускладненій формі або супроводжуватися розвитком міхурово-сечовідного рефлюксу, пієлонефриту, уретриту, парациститу, перитоніту, склерозу шийки сечового міхура та ін.

Симптоми циститу в дітей

Клініка гострого циститу характеризується швидким розвитком і бурхливим протіканням. Головним проявом гострого запалення служить сечовий синдром, що супроводжується імперативними позивами до сечовипускання, які виникають кожні 10-20 хвилин. Дизуричні розлади пов’язані з підвищеною рефлекторною збудливістю сечового міхура і роздратуванням нервових закінчень. Діти скаржаться на болі в надлобковій області, які іррадіюють в промежину, посилюються при пальпації живота та незначному наповненні сечового міхура.

Сам процес сечовипускання є ускладненим, сеча виділяється невеликими порціями, викликаючи різь та болі. Нерідко при циститі в дитини виникають помилкові позиви до сечовипускання або нетримання сечі. При закінченні сечовипускання відзначається термінальна гематурія (виділення декількох крапель крові).

У дітей грудного та раннього віку цистит може проявлятися загальним занепокоєнням (посилюється при сечовипусканні), плачем, відмовою від їжі, збудженням або млявістю, підвищенням температури тіла до фебрильних значень. Іноді виникає спазм зовнішнього сфінктера уретри та рефлекторна затримка сечовипускання.

Якщо сечу дитини зібрати в скляну посудину, то можна помітити зміну її забарвлення та прозорості. Вона стає каламутною, нерідко темною, містить осад і пластівці, іноді неприємно пахне. При геморагічному циститі в дітей внаслідок гематурії сеча набуває кольору «м’ясних помиїв».

При гострому циститі зазвичай самопочуття дитини покращується через 3 – 5 днів, а через 7 – 10 днів діти повністю одужують.

Хронічний цистит в дитини, як правило, є вторинним по формі. Симптоми запалення посилюються під час загострення циститу і зазвичай представлені прискореним сечовипусканням, дискомфортом внизу живота, нічним та денним нетриманням сечі.

Діагностика циститу

Основу діагностики циститу в дітей становить комплекс лабораторних досліджень, що включає загальний аналіз сечі, бактеріологічний посів сечі на флору, визначення pH сечі, проведення двохстаканної проби. Зміни сечі характеризуються лейкоцитурією, гематурією різного ступеня вираженості, присутністю великої кількості слизу та перехідного епітелію, бактеріурією. Найчастіше забір сечі для мікробіологічного дослідження проводиться при вільному сечовипусканні (після туалету зовнішніх статевих органів та очищення препуціального мішка у хлопчиків), однак при гострій затримці сечі доводиться вдаватися до катетеризації сечового міхура.

При циститі проводиться УЗД сечового міхура з оцінкою стану детрузору до і після мікції. Ехоскопічно зазвичай виявляється потовщення слизової сечового міхура і велика кількість ехонегативних включень.

Проведення цистографії та цистоскопії призначається тільки при хронічному циститі в період стихання запалення. Основною метою досліджень є виявлення ступеня та характеру зміни слизової. У проведенні діагностичного пошуку беруть участь педіатр і дитячий уролог.

Гострий цистит у дітей слід диференціювати з гострим апендицитом, парапроктитом, пієлонефритои, пухлинами сечового міхура, гінекологічною патологією. З цією метою план обстеження може включати консультації дитячого хірурга та дитячого гінеколога.

Лікування циститу в дитини

Для зменшення дизуричних явищ на гострій стадії циститу дитині необхідний повний спокій та постільний режим, сухе тепло на область сечового міхура, теплі «сидячі» ванночки з відварами лікарських трав (при температурі + 37,5 градусів). При циститі дітям рекомендується молочно-рослинна дієта, виключення подразнюючої їжі (гострих, пряних страв, спецій), збільшення питного режиму на 50% від звичайної норми за рахунок вживання слаболужних мінеральних вод, морсів, компотів та ін. Посилене водяне навантаження при циститі сприяє збільшенню діурезу і вимиванню з сечового міхура бактерій та продуктів запалення.

Медикаментозна терапія включає прийом спазмолітиків, уроантисептиків, та фізіотерапію. Для етіотропної протимікробної терапії циститу в дітей застосовуються такі антибіотики, як захищені пеніциліни (амоксиклав, аугментин), цефалоспорини (зіннат, цеклор, тарацеф, цедекс), комбіновані сульфаніламіди (котримоксазол) з курсом лікування 7 днів та подальшим повторним бактеріологічним контролем.

Для зменшення больового синдрому використовується но-шпа, папаверин. На додаток до основного лікування при циститі призначається фітотерапія (настої ромашки, подорожника, звіробою, хвоща польового). Після стихання запалення за призначенням фізіотерапевта проводиться електрофорез, УВЧ, магнітотерапія на надлобковую область та ін.

Профілактика циститу

Гострий цистит у дітей зазвичай закінчується повним одужанням. Хронічні форми розвиваються у дітей, що мають анатомо-функціональні передумови для персистування інфекції. Профілактиці циститу також сприяє правильна гігієна статевих органів, дотримання режиму сечовипускання, лікування вогнищ інфекції, проведення дегельментизації, достатній прийом рідини, корекція обмінних порушень, виключення переохолоджень. Діти з хронічним циститом повинні регулярно оглядатись дитячим урологом та періодично здавати контрольні аналізи сечі.

Коментарів немає