Інфекційний мононуклеоз в дитини – лікування і профілактика


симптоми мононуклеозу
– Характеристика збудника мононуклеозу
– Патогенез інфекційного мононуклеозу
– Симптоми інфекційного мононуклеозу в дитини
– Діагностика інфекційного мононуклеозу в дітей
– Ускладнення інфекційного мононуклеозу
– Лікування інфекційного мононуклеозу в дітей
– Прогноз при мононуклеозі в дитини
– Профілактика інфекційного мононуклеозу

Інфекційний мононуклеоз у дітей (лімфобластоз, хвороба Філатова) представляє собою гостру вірусну інфекцію, що характеризується переважним ураженням ротоглотки і лімфовузлів, селезінки і печінки. Специфічною ознакою захворювання є поява в крові характерних клітин – атипових мононуклеарів. Збудником інфекційного мононуклеозу є вірус Епштейна-Барра, що відноситься до сімейства герпесвірусів. Його передача від хворого здійснюється аерозольним шляхом. Типовими симптомами інфекційного мононуклеозу в дітей виступають загальноінфекційні явища, ангіна, поліаденопатія, гепатоспленомегалія; також можливі плямисто-папульозні висипання на різних ділянках шкіри.

Характеристика збудника мононуклеозу

Інфекційний мононуклеоз у дітей викликається вірусом Епштейна-Барр (ДНК-вірус роду Lymphocryptovirus). Цей вірус належить до сімейства герпесвірусів, але на відміну від них не викликає загибелі клітини-хазяїна (вірус переважно розмножується у В-лімфоцитах), а стимулює її зростання. Крім інфекційного мононуклеозу вірус Епштейна-Барр може викликати в дитини лімфому Беркітта і карциному носоглотки. Джерелом захворювання зазвичай є інша хвора дитина або носій інфекції.

Виділення вірусу хворими дітьми відбувається на останніх днях інкубаційного періоду і продовжується 6-18 місяців. В основному вірус виділяється у дітей зі слиною. У 15-25% здорових дітей з позитивним тестом на специфічні антитіла збудник виявляється в змивах з ротоглотки.

Механізм передачі вірусу Епштейна-Барр аерозольний, переважний шлях передачі повітряно-крапельний, можливе також зараження дитини контактним шляхом (поцілунки, брудні руки, посуд, предмети побуту). Крім того, вірус може бути переданий при переливанні крові та інтранатально – від матері до дитини.

Діти мають високу природну сприйнятливість до мононуклеозу, але при зараженні у них переважно розвиваються легкі та стерті клінічні форми. Незначна захворюваність серед дітей до року говорить про те, що важливу роль відіграє вроджений пасивний імунітет. Важкому перебігу та генералізації інфекції сприяє імунодефіцит.

Поширення інфекції повсюдне, незалежно від сезону. Підвищена захворюваність відзначається в пубертатний період (дівчата 14-16 років і юнаки 16-18 років). Виняток становлять ВІЛ-інфіковані діти, у яких може розвинутися маніфестація латентно існуючої інфекції в будь-якому віці.

У випадку зараження вірусом в ранньому дитячому віці захворювання протікає за типом гострої респіраторної інфекції, в більш старшому віці – без вираженої симптоматики. У дорослих клінічний перебіг захворювання практично не відзначається, оскільки у більшості до 30 років формується специфічний імунітет до мононуклеозу.

Патогенез інфекційного мононуклеозу

Вірус Епштейна-Барра вдихається дітьми і вражає клітини епітелію верхніх дихальних шляхів, ротоглотки (сприяючи розвитку помірного запалення в слизовій оболонці), звідти збудник з потоком лімфи потрапляє в регіонарні лімфовузли, викликаючи лімфаденіт. При потраплянні в кров вірус проникає в В-лімфоцити, де починає активну реплікацію. Поразка В-лімфоцитів призводить до формування специфічних імунних реакцій, патологічної деформації клітин. По кровоносній системі дитини збудник поширюється по всьому організму. У зв’язку з тим, що проникання вірусу відбувається в імунні клітини і значну роль у патогенезі відіграють імунні процеси, захворювання відносять до СНІД-асоційованих. Слід також додати, що вірус Епштейна-Барра зберігається в організмі людини на все життя, періодично активуючись на тлі загального зниження імунітету.

Симптоми інфекційного мононуклеозу в дитини

Інкубаційний період коливається в широких межах: від 5 до 45 днів. Іноді можуть відзначатися неспецифічні продромальний явища (слабкість, нездужання, катаральні симптоми). У таких випадках в дитини спостерігається поступове наростання симптоматики, нездужання посилюється, температура піднімається до субфебрильних значень, відзначається закладеність носа, першіння в горлі. При огляді дитини виявляється гіперемія слизової ротоглотки, мигдалини можуть бути збільшені.

При гострому початку захворювання у дітей розвивається лихоманка, озноб, підвищення потовиділення, відзначається симптоматика інтоксикації (ломота в м’язах, головний біль), скарги на біль у горлі при ковтанні. Лихоманка може тривати від декількох днів до місяця, а перебіг (тип лихоманки) може бути різним.

Через тиждень мононуклеоз у дітей переходить у фазу розпалу: проявляється вся основна клінічна симптоматика (загальна інтоксикація, ангіна, лімфоаденопатія, гепатоспленомегалія). Стан дитини зазвичай погіршується (поглиблюються симптоми загальної інтоксикації), в горлі характерна картина катаральної, виразково-некротичної, плів очної або фолікулярної ангіни: інтенсивна гіперемія слизової оболонки мигдаликів, жовтуваті, пухкі нальоти (іноді по типу дифтерійних), гіперемія і зернистість задньої стінки глотки, фолікулярна гіперплазія, можливі крововиливи слизової.

У перші дні захворювання виникає поліаденопатія. Збільшення лімфовузлів можливо виявити практично в будь-якій доступній для пальпаторного дослідження групі, найчастіше уражаються потиличні, задньошийні та підщелепні вузли. На дотик лімфовузли щільні, рухливі, безболісні (або біль є слабовираженим). Іноді може відзначатися помірний набряк навколишньої клітковини.

У розпал захворювання в більшості дітей розвивається гепатоліенальний синдром – печінка і селезінка збільшені, може проявлятися жовтушність склер, шкірних покривів, диспепсія, потемніння сечі. У деяких випадках відзначаються плямисто-папульозні висипання різної локалізації. Висипка короткочасна, не супроводжується суб’єктивними відчуттями (свербіж, печіння) і не залишає після себе жодних залишкових явищ.

Розпал захворювання займає зазвичай близько 2-3 тижнів, після чого відбувається поступове стихання клінічної симптоматики і настає період одужання. Температура тіла дитини нормалізується, ознаки ангіни зникають, печінка та селезінка повертаються до свого нормального розміру. У деяких випадках протягом декількох тижнів можуть зберігатися ознаки аденопатії і субфебрилітету.

Інфекційний мононуклеоз в дитини може набувати хронічного рецидивуючого перебігу, внаслідок чого тривалість захворювання збільшується до півтора і більше років.

Діагностика інфекційного мононуклеозу в дітей

Неспецифічна лабораторна діагностика включає ретельне дослідження клітинного складу крові. Загальний аналіз крові вказує на помірний лейкоцитоз з переважанням лімфоцитів і моноцитів, зсув лейкоцитарної формули вліво. В крові дитини з’являються великі клітини різноманітної форми з широкою базофільною цитоплазмою – атипові мононуклеари. Для діагностики мононуклеозу характерне збільшення вмісту цих клітин в крові до 10-12%, нерідко їх кількість перевищує 80% всіх елементів білої крові.

При дослідженні крові дитини в перші дні мононуклеари можуть бути відсутні, що не виключає діагноз. Іноді формування цих клітин може займати 2-3 тижні. Картина крові зазвичай поступово повертається до норми в період реконвалесценції. При цьому атипові мононуклеари нерідко зберігаються.

Специфічна вірусологічна діагностика не застосовується через трудомісткість і нераціональність, хоча виділити вірус в змиві з ротоглотки та ідентифікувати його ДНК за допомогою ПЛР цілком можливо.

Діти, що хворіють на інфекційний мононуклеоз (або в яких підозрівається ця інфекція) піддаються триразовому (вперше – в період гострої інфекції, і з інтервалом у три місяці – ще двічі) серологічному дослідженню на предмет виявлення ВІЛ-інфекції, оскільки при ній також може відзначатися наявність мононуклеарів у крові дитини. Для диференційної діагностики ангіни при інфекційному мононуклеозі у дітей від ангін іншої етіології необхідна консультація отоларинголога і проведення фарингоскопії.

Ускладнення інфекційного мононуклеозу

Ускладнення цього захворювання переважно пов’язані з розвитком вторинної інфекції (стафілококові та стрептококові ураження). Може виникнути менінгоенцефаліт, обструкція верхніх дихальних шляхів гіпертрофованими мигдалинами. Також у дітей може відзначатися важкий гепатит, іноді формується інтерстиціальна двостороння інфільтрація легень. Також до рідкісних ускладнень відноситься тромбоцитопенія, перерозтяжка ліенальної капсули може спровокувати розрив селезінки.

Лікування інфекційного мононуклеозу в дітей

Інфекційний мононуклеоз легкого і середньоважкого перебігу лікується амбулаторно, постільний режим дітям призначається у разі вираженої інтоксикації, важкої лихоманки. Також мають місце ознаки порушення функції печінки, призначається дієта №5 за Певзнером.

Етіотропне лікування мононуклеозу в дітей поки що не розроблене, комплекс типових лікувальних заходів включає дезінтоксикаційну, десенсибілізуючу, загальнозміцнювальну терапію та симптоматичні засоби, залежно від наявної клініки.

Важкий гіпертоксичний перебіг, загроза асфіксії при перетисканні гортані гіперплазованими миндалинами є показанням до короткочасного призначенням преднізолону.

Лікування мононуклеозу в дітей за допомогою антибіотиків призначається при некротизуючих процесах в зіві з метою придушення місцевої бактеріальної флори і профілактики вторинних бактеріальних інфекцій, а також у випадку ускладнень (вторинні пневмонії) в якості альтернативних препаратів призначають пеніцилін, ампіцилін, оксацилін та антибіотики тетрациклінового ряду. Сульфаніламідні препарати і левоміцитин протипоказані через побічну дію – пригнічення кровотворної системи.

Прогноз при мононуклеозі в дитини

Неускладнений інфекційний мононуклеоз має сприятливий прогноз, а небезпечні ускладнення здатні його значно погіршити, хоча виникають вони вкрай рідко. Мають місце залишкові явища в крові, що є приводом для диспансерного спостереження протягом 6-12 місяців.

Профілактика інфекційного мононуклеозу

Профілактичні заходи, спрямовані на зниження захворюваності, застосовуються такі ж як при гострих респіраторних інфекційних захворюваннях. Індивідуальні заходи неспецифічної профілактики полягають у підвищенні імунітету за допомогою загальних оздоровчих заходів, а також з застосуванням м’яких імунорегуляторів та адаптогенів при відсутності протипоказань. В осередку захворювання проводиться ретельне вологе прибирання, а особисті речі піддаються дезінфекції.

Коментарів немає

Опитування

Чи повинна бути медицина платною?

Loading ... Loading ...