Опісторхоз у дітей – методи лікування та ознаки захворювання


симптоми опісторхозу – Причини захворювання на опісторхоз
– Патогенез опісторхозу в дітей
– Симптоми опісторхозу в дитини
– Діагностика опісторхозу
– Лікування опісторхозу в дітей
– Прогноз і профілактика опісторхозу

Опісторхоз в дитини відноситься до гельмінтних захворювань, які викликаються плоскими паразитичними черв’яками і протікають з ураженням гепатопанкреатобіліарної системи. Перебіг опісторхозу характеризується лихоманкою, болями в животі, порушенням апетиту, шкірними висипаннями, жовтяницею, гепатоспленомегалією, диспепсією, астматичним бронхітом, астеновегетативним синдромом. Діагностика опісторхозу у дітей базується на виявленні яєць опісторхісів в дуоденальному вмісті і в калі, а також за результатами серологічних реакцій, даними біохімічного аналізу крові та інструментальних досліджень (УЗД, холецистохолангіографії, КТ). Для лікування опісторхозу в дітей використовуються протигельмінтні (празіквантел, азінокс), жовчогінні і ферментні препарати.

Опісторхоз у дітей – це позакишковий гельмінтоз, що відноситься до групи трематодозів, збудники якого паразитують у жовчних протоках печінки і підшлункової залозі, викликаючи поліморфні клінічні прояви. Найбільш напружені вогнища опісторхозу розташовані на території Західного Сибіру, в низовинах ріки Іртиш та середній течії ріки Об, де інвазивність місцевого населення наближається до 80-90 %. Крім цього, ендемічними по опісторхозу районами є басейни рік Волги, Ками, Дніпра, Дону, Єнісею та ін. Ендемічні райони в основному пов’язані з рибним промислом і рибопереробкою. Найбільша захворюваність реєструється серед чоловіків віком 15-50 років, однак захворювання часто трапляється і в дітей. Небезпека опісторхозу полягає в тому, що при тривалому перебігу захворювання підвищує ризик розвитку раку печінки і раку підшлункової залози.

Причини захворювання на опісторхоз

Опісторхоз у дітей викликають два види гельмінтів: Opisthorchis felineus та Opisthorchis viverrini. На території Росії поширений збудник О. felineus – так звана сибірська або котяча двоустка. Це плоский гельмінт довжиною 4-20 мм, шириною 1-4 мм, що має ланцетоподібне тіло, на якому розташована ротова та черевна присоски. Опісторхоз, що викликається O. Viverrini, зустрічається в країнах Південно-Східної Азії.

Розвиток опісторхісів відбувається з триразовою зміною носіїв-господарів. Першим проміжним господарем виступають молюски, другим проміжним – прісноводні риби сімейства коропових (лящ, сазан, лин, ялець, в’язь, плітка), і остаточним господарем-носієм інфекції є ссавці (кішка, собака, лисиця, видра, песець, соболь, людина), тобто тварини та люди, що харчуються рибою. Остаточні господарі виділяють яйця з личинками в зовнішнє середовище разом з фекаліями. Потрапивши у водойму, яйця заковтуються прісноводними молюсками роду Codiella, в організмі яких зазнають змін. Спочатку з яйця виходить мирацидій, який послідовно перетворюється в спороцисту, редію та церкарій. Хвостата личинка (церкарій) виходить з тіла молюска і у водоймі прикріплюється до тіла коропових риб, проникаючи в сполучну і м’язову тканини, де вона інцистується, перетворюючись на метацеркарій. Перебуваючи в тілі риб, через 6 тижнів личинки стають інвазійними, тобто набувають здатності викликати опісторхоз в остаточних господарів.

Зараження дітей опісторхозом відбувається під час вживання інвазованої, погано обробленої (сирої, малосольної) риби. У шлунково-кишковому тракті остаточного носія-господаря під дією дуоденального соку капсула і оболонки личинок розчиняються, в результаті чого метацеркарії мігрують в загальний жовчний протік, внутрішньопечінкові жовчні протоки, а також в протоки підшлункової залози. У гепатопанкреатобіліарній системі через 3-4 тижні метацеркарій перетворюється на зрілого опісторхіса, здатного продукувати яйця. Повний цикл розвитку гельмінта від стадії яйця до статевозрілої особини триває 4-5 місяців. Інвазованість дітей опісторхісами може змінюватись від декількох одиниць до десятків тисяч. В організмі остаточного господаря котяча двоустка може паразитувати протягом 20-25 років.

Патогенез опісторхозу в дітей

Характер і виразність патологічних процесів, що характеризують перебіг опісторхозу у дітей, залежать від масивності і тривалості інвазії, а також стану імунної системи. Залежно від цих факторів перебіг опісторхозу може бути стертим (маніфестним), легким, середньоважким або важким. У патогенезі опісторхозу в дітей виділяють ранню (гостру) і пізню (хронічну) стадії.

Під час гострої стадії гельмінтозу в дитини домінують токсично-алергічні реакції, що розвиваються у відповідь на дію метаболітів паразитів на організм. Вони супроводжуються підвищенням проникності судинної стінки, периваскулярним набряком та еозинофільною інфільтрацією строми різних органів, утворенням некротичних вогнищ в паренхімі печінки. Пошкодження опісторхісами епітелію жовчних проток викликає гіперплазію келихоподібних клітин, кістозне розширення дрібних жовчних проходів. При хронічному опісторхозі у дітей в стінках жовчних проток розвивається уповільнене запалення, проявляється розростання сполучної тканини, нерідко виникає закупорка гельмінтами дрібних жовчних проток. Дані процеси призводять до розвитку вторинного бактеріального холангіту, дискінезії жовчовивідних шляхів, утворення жовчних каменів, а в більш важких випадках – до цирозу печінки і портальної гіпертензії. Ураження підшлункової залози дитини при опісторхозі визначаються в основному набряком залози і порушенням відтоку панкреатичного секрету, що супроводжується гроновидним розширенням канальців і фіброзом органу.

Симптоми опісторхозу в дитини

Гостра фаза опісторхозу у дітей маніфестує через 2-4 тижні після зараження. Легка форма гельмінтозу починається з раптового стрибка температури тіла до 38 градусів і подальшого збереження субфебрилітету протягом протягом 1-2 тижнів. У цей час діти відчувають слабкість, болі в животі, відзначають нестійкий характер випорожнень. В периферичній крові при легкому перебігу захворювання виявляється помірний лейкоцитоз та еозинофілія до 15 – 20 %.

Середньоважка форма опісторхозу в дитини протікає з лихоманкою до 39 градусів і вище, яка триває близько 3 тижнів. Характерними проявами є міалгії та артралгії, уртикарні шкірні висипання, катар верхніх дихальних шляхів, збільшення печінки та селезінки, блювання, діарея, астматичний бронхіт. Наростає лейкоцитоз, еозинофілія становить до 25 – 60 %, підвищується ШОЕ.

Важкі форми гострого опісторхозу у дітей розвиваються у 10-20 % випадків і можуть протікати по тифоподібному, гастроентероколітичному, гепатохолангічному і респіраторному варіантах. Симптоматика тифоподібного варіанту опісторхозу у дітей включає високу лихоманку, озноб, лімфаденіт, поліморфний шкірний висип, диспепсію. У клініці переважають явища інтоксикації та алергізації. Можливе токсично-алергічне ураження ЦНС або міокарда.

При гастроентероколітичній формі опісторхозу в дитини розвивається клінічна і патоморфологічна картина гастриту (катарального, ерозивного), гастродуоденуту, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, ентероколіту. Всі ці стани супроводжуються зниженням апетиту, нудотою, болями в епігастрії та правому підребер’ї, діареєю.

Під час перебігу гепатохолангічного типу гострого опісторхозу у дітей превалюють жовтяниця, гепатоспленомегалія, абдомінальний синдром по типу печінкової коліки або оперізуючого характеру. Патологічні синдроми можуть включати в себе гепатит, холангіт, холецистит, панкреатит. При залученні органів дихання (респіраторному варіанті опісторхозу) розвивається трахеїт, астмоїдний бронхіт, пневмонія, плеврит.

Хронічний опісторхоз в дітей найчастіше протікає по типу дискінезії жовчних шляхів, холангіогепатиту, холангіохолециститу, жовчнокам’яної хвороби, хронічного панкреатиту, гастриту, дуоденіту. Мають місце ознаки астеновегетативного синдрому: слабкість, стомлюваність, дратівливість, емоційна нестійкість, головний біль, порушення сну, підвищене потовиділення. Також в дитини можуть розвиватися дистрофічні зміни міокарду, які проявляються болями за грудиною, тахікардією, артеріальною гіпотонією. Тривалий перебіг хронічного опісторхозу в дитини може ускладнитися цирозом печінки, гнійним холангітом, флегмоною жовчного міхура, жовчним перитонітом, первинним раком печінки та підшлункової залози.

Діагностика опісторхозу

При проведенні діагностики опісторхозу враховуються епідеміологічні дані, що вказують на перебування дитини в ендемічних вогнищах, вживання в їжу свіжозамороженої, малосоленої і термічно необробленої риби. Характерною є зміна біохімічних проб печінки і ферментів підшлункової залози: підвищення білірубіну, трансаміназ, амілази та ліпази. Дані інструментальних досліджень (ФГДС, УЗД гепатодуоденальної зони та підшлункової залози, холецистографія, КТ, МРТ печінки і жовчовивідних шляхів) виявляють ознаки гастродуоденіту, дискінезії жовчовивідних шляхів, холециститу, холангіту, гепатиту, панкреатиту.

З метою паразитологічного підтвердження опісторхозу проводиться мікроскопічне дослідження дуоденального вмісту і калу, в яких виявляються яйця котячої двоустки. Для підвищення ймовірності виявлення яєць гельмінта у дітей перед проведенням дуоденального зондування та копроовоскопії дитині призначають тюбажі по Дем’янову і жовчогінні препарати. Виявити протиопісторхозні антитіла в сироватці крові дозволяє імуноферментний аналіз. Зважаючи на поліморфізм клінічних симптомів перебіг гострого опісторхозу у дітей може нагадувати вірусний гепатит, харчову токсикоінфекцію, захворювання тифопаратифозної групи, міграційну фазу аскаридозу та анкілостомідозу.

Лікування опісторхозу в дітей

Лікування опісторхозу в дітей здійснюється поетапно. На першому етапі хворій дитині призначається підготовча терапія, що включає жовчогінні і спазмолітичні препарати, блокатори Н1-гістамінових рецепторів. При необхідності застосовуються короткі курси антибіотиків. Крім медикаментозної терапії, проводиться фізіотерапевтичне лікування (електрофорез сульфату магнію, магнітотерапія, мікрохвильова терапія). Метою підготовчого етапу служить нормалізація жовчовиділення і відтоку жовчі, купірування запального процесу в ШКТ і жовчовивідних шляхах.

В рамках основного етапу лікування опісторхозу в дітей призначається протигельмінтна хіміотерапія. Найбільшу ефективність у знищенні паразитів довели празіквантел і його аналоги. Після проведення дегельмінтизації для евакуації опісторхісів з жовчю проводиться сліпе зондування, імпульсна магнітотерапія, електростимуляція діафрагмального нерва. У випадку вираженого токсично-алергічного синдрому необхідним є призначення антигістамінних препаратів, глюкокортикоїдів, інфузійної терапії. Контроль ефективності протипаразитарного лікування дитини припускає проведення триразового дослідження фекалій і дуоденального вмісту.

Заключний етап курсу лікування дитини від опісторхозу спрямований на виведення продуктів розпаду паразитів і відновлення біоценозу кишечника. З цією метою дітям проводяться тюбажі з ксилітом, сорбітом, мінеральною водою, а також призначаються жовчогінні і ферментні препарати, гепатопротектори, сорбенти, пребіотики і пробіотики.

Прогноз і профілактика опісторхозу

При легких і середньоважких формах опісторхозу в дітей прогноз зазвичай сприятливий, хоча можливі випадки повторної гельмінтної інвазії. При виникненні гнійного холециститу і перитоніту результат залежить від повноти і швидкості надання хірургічної допомоги. Прогностично несприятливим є розвиток гострої печінкової недостатності, раку печінки, підшлункової залози або холангіокарциноми.

Дії щодо запобігання зараження опісторхозом дітей включають лікувально-профілактичну роботу (виявлення і дегельмінтизацію інвазованих дітей), епідеміологічні заходи (захист водойм від забруднення фекаліями, дотримання технології обробки і приготування риби, знищення молюсків), та санітарно-освітню роботу (інформування населення).

Коментарів немає