Синдром Аспергера – що це означає?


в дитини синдром Аспергера – Причини синдрому Аспергера
– Характеристика синдрому Аспергера
– Соціальні проблеми у дітей з синдромом Аспергера
– Особливості інтелекту і вербального спілкування при синдромі Аспергера
– Особливості сенсорної і моторної сфери при синдромомі Аспергера
– Діагностика синдрому Аспергера
– Лікування та профілактика синдрому Аспергера

Синдром Аспергера представляє собою розлад аутистичного спектру, що характеризується специфічними труднощами соціальної взаємодії. Дитина з синдромом Аспергера відчуває проблеми з невербальною комунікацією, встановленням та підтримкою дружніх контактів. Такі діти схильні до однотипної поведінки та однотипних дій, мають загальмовану моторику, у них стереотипізовані вузько направлені, але, при цьому, глибокі інтереси. Діагноз синдрому Аспергера встановлюється на основі даних психіатричної, клінічної, неврологічної експертизи. Діти з синдромом Аспергера потребують розвитку навичок соціальної взаємодії, психолого-педагогічної підтримки, медичної корекції основних симптомів.

Синдром Аспергера в дитини – це загальне порушення розвитку, що відноситься до високофункціонального аутизму, при якому здатність до соціалізації є відносно збереженою. Відповідно до прийнятої в сучасній психіатрії класифікації, синдром Аспергера входить до п’ятірки порушень аутистичного спектру, разом з аутизмом (синдромом) Каннера, дитячим дезінтегративним розладом, синдромом Ретта, неспецифічним первазивним порушенням розвитку (атиповим аутизмом). За даними від зарубіжних авторів, ознаки, що задовольняють критеріям синдрому Аспергера, зустрічаються у 0,36 – 0,71 % школярів, а приблизно в 50 % дітей цей синдром залишається недіагностованим. Характерно те, що синдром Аспергера в 2-3 рази частіше зустрічається серед чоловічого населення.

Захворювання було назване іменем австрійського педіатра Ханса Аспергера, котрий спостерігав групу дітей з подібними симптомами, які він охарактеризував як «аутистична психопатія». З 1981 року за цим розладом в психіатрії було закріплено назву «синдром Аспергера». Діти з таким порушенням мають слабо розвинені здібності до соціальної взаємодії, поведінкові проблеми, труднощі з навчанням, у зв’язку з чим вимагають підвищеної уваги з боку педагогів, дитячих психологів і психіатрів.

Причини синдрому Аспергера

Вивчення причин синдрому Аспергера триває до теперішнього часу і є віддаленим від свого завершення. Досі не виявлено первинний морфологічний субстрат та патогенез захворювання.

В якості робочої гіпотези висувається припущення про аутоімунну реакцію материнського організму, яка викликає пошкодження головного мозку плода. Багато розмов ведеться про негативні наслідки профілактичних щеплень, які мають негативний вплив ртутних консервантів у вакцинах, а також комплексну вакцинацію, яка нібито перевантажує імунну систему дитини. Не знайшла до теперішнього часу достовірного наукового підтвердження й теорія гормонального збою у дітей (низького або високого рівня кортизолу, підвищеного рівня тестостерону). На сьогоднішній день вивчається зв’язок між аутистичними розладами, включаючи синдромом Аспергера, та недоношеністю дитини, а також синдром дефіциту уваги та гіперактивності.

Ймовірними факторами ризику розвитку синдрому Аспергера називаються генетичну схильність, чоловічу стать, вплив токсичних речовин на плід, що розвивається в перші місяці вагітності, внутрішньоутробні та постнатальні вірусні інфекції (краснуха, токсоплазмоз, цитомегалія, герпес та ін.).

Характеристика синдрому Аспергера

Соціальні проблеми у дітей з синдромом Аспергера

Синдром Аспергера є складним загальним (первазивним) порушенням, яке накладає відбиток на всі сторони особистості дитини. Структура розладів включає труднощі соціалізації, вузьконаправлені, але інтенсивні інтереси, особливості мовного профілю та поведінки. На відміну від класичного аутизму, у дітей з синдромом Аспергера є середній (іноді вище середнього) інтелект та певна лексикографічна база.

Зазвичай характерні для синдрому Аспергера ознаки стають помітними до 2-3 років і можуть варіювати від помірних до важко виражених. В дитячому віці синдром Аспергера може проявлятися підвищеним спокоєм дитини або, навпаки, дратівливістю, рухливістю, порушенням сну (ускладненим засинанням, частими пробудженнями, чутливим сном), вибірковістю в харчуванні. Рано виявляються специфічні для синдрому Аспергера порушення спілкування. Діти, які відвідують дитячий садок, насилу розлучаються з батьками, погано адаптуються до нових умов, не грають з іншими дітьми, не вступають в дружні стосунки, вважаючи за краще триматися відокремлено.

Труднощі адаптації роблять дитину уразливою до інфекцій, тому діти з синдромом Аспергера відносяться до категорії тих, які часто хворіють. У свою чергу, це ще більше обмежує соціальну взаємодію дітей з однолітками, і до шкільного віку ознаки синдрому Аспергера стають яскраво вираженими.

Розлад соціальної поведінки в дитини з синдромом Аспергера проявляється в нечутливості до емоцій та почуттів інших людей, виражених мімікою, жестами, відтінками мовлення; нездатності до вираження власного емоційного стану. Тому діти з таким порушенням часто здаються егоцентричними, черствими, емоційно холодними, нетактовними, непрогнозованими в своїй поведінці. Багато хто з них погано переносить контакт з іншими людьми, а при спілкуванні практично не дивиться в очі співрозмовнику, або дивиться незвичайним фіксованим поглядом (як на неживий предмет).

Найбільші складності дитина з синдромом Аспергера відчуває при спілкуванні зі своїми однолітками, віддаючи перевагу оточенню дорослих або дітей молодшого віку. Під час взаємодії з іншими дітьми (спільних ігор, вирішення завдань) така дитина намагається нав’язати оточуючим свої правила, не йде на компроміс, не може співпрацювати, не приймає чужі ідеї. У свою чергу, дитячий колектив також починає відторгати таку дитину, що призводить до ще більшої соціальної ізоляції дітей з синдромом Аспергера. Підлітки важко переносять свою самотність, у них може спостерігатися депресія, схильність до суїциду, наркотичної та алкогольної залежності.

Особливості інтелекту і вербального спілкування при синдромі Аспергера

Коефіцієнт інтелекту в дітей з синдромом Аспергера може перебувати в межах вікової норми або навіть перевищувати її. Однак при навчанні дітей виявляється недостатній рівень розвитку абстрактного мислення та здатності до осмислення, відсутність досвіду самостійного вирішення завдань. При наявності феноменальної пам’яті та енциклопедичних знань, діти часом не можуть адекватно застосувати свої знання в потрібних ситуаціях. Разом з тим, діти з таким порушенням часто домагаються успіхів в областях діяльності, якими вони захоплюються. Найчастіше це історія, філософія, географія, математика, програмування.

Коло інтересів дитини з синдромом Аспергера обмежене, однак своїм захопленням вони віддаються пристрасно та фанатично. При цьому вони надмірно зосереджуються на деталях, концентруються на дрібницях, «зациклюються» на своєму хобі, постійно перебувають у світі своїх думок і фантазій.

У дітей з синдромом Аспергера не відзначається темпової затримки розвитку мови, і до 5-6 років їх мовленнєвий розвиток значно випереджає однолітків. Мова дитини з синдромом Аспергера граматично правильна, але відрізняється повільним або прискореним темпом, монотонністю і неприродним тембром голосу. Зайва академічність і книжковий стиль мовлення, наявність мовних шаблонів сприяють тому, що дитину часто називають «маленьким професором».

Дитина з синдромом Аспергера може довго та детально розповідати про предмети, які їй цікаві, не відстежуючи при цьому реакцію співрозмовника. Найчастіше вони не здатні першими почати розмову та підтримати бесіду, що виходить за область їх інтересів. Тобто, незважаючи на потенційно високі навички мовлення, діти не здатні використовувати мову як засіб комунікації. У дітей з такими порушеннями зустрічається семантична дислексія – механічне читання без розуміння прочитаного. При цьому діти можуть мати підвищені здібності до письмового викладу своїх думок.

Особливості сенсорної і моторної сфери при синдромомі Аспергера

Дітей з синдромом Аспергера характеризує розлад сенсорної чутливості, що проявляється в підвищеній сприйнятливості до різних візуальних, звукових, тактильних стимулів (яскравого світла, звуку крапель води, вуличному шуму, дотиків до тіла, до голови і т.п.). З раннього дитинства дитина з синдромом Аспергера відрізняється надмірною педантичністю та стереотипністю поведінки. Такі діти щодня дотримуються рутинних ритуалів, а будь-яка зміна умов або порядку дій приводить до розгубленості, викликає тривогу і занепокоєння. Дуже часто діти з цим порушенням мають чітко виражені гастрономічні пристрасті, заперечуючи категорично будь-які нові страви.

Дитина з синдромом Аспергера може мати незвичайний нав’язливий страх (дощу, вітру і т.п.), який відрізняється від типових страхів у дітей відповідного віку. При цьому в небезпечних ситуаціях у них може бути відсутнім інстинкт самозбереження та достатня обережність.

Як правило, у дітей з таким синдромом порушені моторні навички та координація рухів. Вони довше, ніж однолітки, не можуть навчитися застібати ґудзики та зав’язувати шнурки; в школі мають нерівний, неакуратний почерк, через що отримують постійні зауваження. В дітей з синдромом Аспергера можуть спостерігатися стереотипні нав’язливі рухи, незграбність, порушення постави та ходи.

Діагностика синдрому Аспергера

Риси синдрому Аспергера в дитини можуть бути виявлені батьками, вихователями, вчителями, лікарями різних спеціальностей (педіатром, дитячим неврологом, логопедом, дитячим психологом). Однак остаточне право на встановлення такого діагнозу залишається за дитячим або підлітковим психіатром. При діагностиці синдрому Аспергера широко використовуються методи анкетування, бесід з батьками і педагогами, спостереження за дитиною, нейропсихологічні тести. Критерії діагностики синдрому Аспергера розроблені вітчизняними та зарубіжними фахівцями і дозволяють оцінити здатність дитини до різних видів соціальних контактів.

Для виключення органічних захворювань головного мозку може знадобитися проведення неврологічної діагностики (ЕЕГ, МРТ головного мозку).

Лікування та профілактика синдрому Аспергера

Спеціального лікування синдрому Аспергера не існує. В якості фармакологічної підтримки в індивідуальному порядку можуть призначатися психотропні препарати (нейролептики, психостимулятори, антидепресанти). Немедикаментозна терапія включає тренінги соціальних навичок, ЛФК, заняття з логопедом, когнітивно-поведінкову психотерапію.

Успішність соціальної адаптації дітей з синдромом Аспергера багато в чому залежить від організації правильного психолого-педагогічного супроводу на різних етапах життя дитини. Незважаючи на те, що діти з синдромом Аспергера можуть відвідувати загальноосвітню школу, вони потребують індивідуалізованих умовах навчання (організації стабільного середовища, створення мотивації, що сприяє академічним успіхам та ін.).

Порушення розвитку повністю не долається, тому дитина з синдромом Аспергера виростає в дорослу людину з такими ж проблемами. У дорослому віці третина хворих з синдромом Аспергера здатні жити самостійно, створювати сім’ю, трудитися на звичайній роботі. У 5 % осіб проблеми соціальної адаптації повністю компенсуються і можуть бути виявлені тільки за допомогою нейропсихологічного тестування. Особливо успішними виявляються люди, що знайшли себе у відповідних сферах діяльності, де вони показують високий рівень компетентності.

Коментарів немає

Опитування

Чи повинна бути медицина платною?

Loading ... Loading ...