Судомний синдром у дітей – причини та профілактика


причини судом в дитини
– Причини судомного синдрому в дітей
– Класифікація судомного синдрому
– Симптоми судомного синдрому в дитини
– Діагностика судомного синдрому
– Лікування судомного синдрому в дітей
– Профілактика судомного синдрому

Судомний синдром у дітей представляє собою неспецифічну реакцію організму дитини на зовнішні і внутрішні подразники, що характеризується раптовими нападами мимовільних м’язових скорочень. Цей синдром протікає з розвитком парціальних або генералізованих судом клонічного і тонічного характеру з втратою або без втрати свідомості. Для встановлення причин судомного синдрому в дитини необхідні консультації педіатра, невролога, травматолога, а також проведення ЕЕГ, НСГ, РЕГ, рентгенографії черепа, КТ головного мозку. Купірування судомного синдрому вимагає введення антиконвульсантів та проведення терапії основного захворювання.

Судомний синдром в дитини є частим ургентним станом дитячого віку, що протікає з розвитком судомних пароксизмів. Порушення зустрічається з частотою 17-20 випадків на 1000 дітей: при цьому 2/3 судомних нападів припадає на перші 3 роки життя. В дітей дошкільного віку судомний синдром зустрічається в 5 разів частіше, ніж у дітей різних вікових категорій в цілому. Висока поширеність цього захворювання в дитячому віці пояснюється незрілістю нервової системи дітей, схильністю до розвитку загальномозкових реакцій та різноманіттям викликаючи судоми причин. Судомний синдром в дитини не може розглядатися як основний діагноз, оскільки він супроводжує велику кількість захворювань в педіатрії, дитячій неврології, травматології, ендокринології.

Причини судомного синдрому в дітей

Судомний синдром в дітей є поліетиологічним клінічним синдромом. Неонатальні судоми, що розвиваються у новонароджених, зазвичай пов’язані з важким гіпоксичним ураженням ЦНС (гіпоксією плода, асфіксією новонароджених), внутрішньочерепною родовою травмою, постнатальною або внутрішньоутробною інфекцією (цитомегалія, токсоплазмоз, краснуха, герпес, вроджений сифіліс, лістеріоз), вродженими аномаліями розвитку мозку (голопрозенцефалія, гідроаненцефалія, ліссенцефалія, гідроцефалія), алкогольним синдромом плоду. Судоми можуть бути проявом синдрому абстиненції в дітей, народжених від матерів, які страждають алкогольною та наркотичною залежністю. Рідко у новонароджених виникають правцеві судоми, обумовлені інфікуванням пупкової ранки.

Серед метаболічних порушень, що є причиною судомного синдрому, слід виділити електролітний дисбаланс (гіпокальціємію, гіпомагніємію, гіпо- та гіпернатріємію), що зустрічається у недоношених дітей та дітей з внутрішньоутробною гіпотрофією, галактоземією, фенілкетонурією. Окремо в ряду токсико-метаболічних порушень слід відзначити гіпербілірубінемію, та пов’язану з нею ядерну жовтяницю новонароджених. Такий синдром може розвиватися в дітей з ендокринними порушеннями – гіпоглікемією при цукровому діабеті, гіпокальціємією при спазмофілії та гіпопаратиреозі.

В грудному та ранньому дитячому віці в генезі судомного синдрому провідну роль відіграють нейроінфекції (енцефаліти, менінгіти), інфекційні захворювання (ГРВІ, грип, пневмонія, отит, сепсис), ЧМТ, ускладнення після щеплення, епілепсія. Менш частими причинами судомного синдрому в дітей виступають пухлини мозку, абсцес мозку, вроджені вади серця, отруєння та інтоксикації, спадкові дегенеративні захворювання ЦНС, факоматози.

Певна роль у виникненні судомного синдрому належить генетичній схильності, а саме спадковим особливостям метаболізму та нейродинаміки, що визначають знижений судомний поріг. Провокувати судомні напади в дитини можуть інфекції, дегідратація, стресові ситуації, різке збудження, перегрів та ін.

Класифікація судомного синдрому

За походженням розрізняють епілептичний та неепілептичний (симптоматичний, вторинний) судомний синдром в дітей.

До числа симптоматичних відносяться фебрильні (інфекційні), гіпоксичні, метаболічні, структурні (при органічних ураженнях ЦНС) судоми. Слід зазначити, що в деяких випадках неепілептичні судоми можуть перейти в епілептичні (наприклад, при тривалому, більше 30 хвилин некупіруваному судорожному припадку, повторних судомах).

Залежно від клінічних проявів розрізняють парціальні (локалізовані, фокальні) судоми, що охоплюють окремі групи м’язів, та генералізовані судоми. З урахуванням характеру м’язових скорочень судоми можуть бути клонічними і тонічними. В першому випадку епізоди скорочення і розслаблення скелетних м’язів швидко змінюють один одного, а в другому має місце тривалий спазм без періодів розслаблення. У більшості випадків судомний синдром протікає з генералізованими тоніко-клонічними судомами.

Симптоми судомного синдрому в дитини

Типовим генералізованим тоніко-клонічним нападам властивий раптовий початок. Дитина раптово втрачає контакт із зовнішнім середовищем, її погляд стає блукаючим, рухи очних яблук плаваючими, потім погляд фіксується вгору і в сторону.

В тонічній фазі судомного нападу голова дитини закидається, тому щелепи змикаються, ноги випрямляються, руки згинаються в ліктьових суглобах, все тіло напружується. Відзначається короткочасне апное, брадикардія, блідість та ціанотичність шкіри. Клонічна фаза генералізованого судомного нападу характеризується відновленням дихання, окремими посмикуваннями мімічної і скелетної мускулатури, відновленням свідомості. Якщо судомні пароксизми слідують один за іншим без відновлення свідомості, такий стан розцінюють як судомний статус.

Найбільш частою клінічною формою судомного синдрому в дітей є фебрильні судоми. Вони типові для дітей у віці від 6 місяців до 3-5 років і розвиваються на тлі підйому температури тіла вище 38 градусів. Ознаки токсико-інфекційного ураження головного мозку та його оболонок при цьому відсутні. Тривалість фебрильних судом зазвичай складає 1-2 хвилини (іноді до 5 хвилин). Перебіг такого судомного синдрому в дитини сприятливий, без стійких неврологічних порушень.

Судомний синдром у дітей з внутрішньочерепною травмою протікає з вибухом джерельця, відрижками, блювотою, розладами дихання, ціанозом. Напади при цьому можуть носити характер ритмічних скорочень певних груп м’язів обличчя та кінцівок, або генералізований тонічний характер. При нейроінфекціях у структурі судомного синдрому зазвичай домінують тоніко-клонічні судоми, відзначається ригідність потиличних м’язів. Тетанія, обумовлена гіпокальціємією, характеризується судомами в м’язах-згиначах, лицьовій мускулатурі («сардонічна посмішка»), пілороспазмом з нудотою та блювотою, ларингоспазмом. При гіпоглікемії розвитку судом передує слабкість, пітливість, тремтіння в кінцівках, головний біль.

Для судомного синдрому при епілепсії в дитини випереджає напад «аура» (відчуття ознобу, жару, запаморочення, запахів, звуків). Власне епілептичний напад починається з крику дитини з наступною втратою свідомості та судомами. Після закінчення нападу настає сон, а після пробудження дитина загальмована і не пам’ятає, що сталося. В більшості випадків встановлення етіології судомного синдрому лише на підставі клінічних ознак є неможливим.

Діагностика судомного синдрому

В силу багатофакторності походження судомного синдрому в дітей, його діагностикою та лікуванням займаються дитячі фахівці різного профілю: неонатологи, педіатри, дитячі неврологи, травматологи, офтальмологи, дитячі ендокринологи, реаніматологи, токсикологи та ін.

Вирішальним моментом у правильній оцінці причин судомного синдрому в дитини є ретельний збір анамнезу: з’ясування спадкової обтяженості та перинатального анамнезу, що передують приступу захворювань, травм, профілактичних щеплень та ін. При цьому важливо уточнити характер судомного нападу, обставини його виникнення, тривалість, повторюваність, вихід з судом.

Важливе значення в діагностиці такого порушення мають інструментальні та лабораторні дослідження. Проведення ЕЕГ допомагає оцінити зміни біоелектричної активності та виявити судомну готовність мозку. Реоенцефалографія дозволяє судити про характер кровотоку та кровопостачання головного мозку. При рентгенографії черепа дитини може виявлятися передчасне закриття швів та джерелець, розходження черепних швів, наявність пальцевих втиснень, збільшення розмірів черепа, зміни контурів турецького сідла та інших ознаки, що додатково свідчать про причини судомного синдрому.

Уточнити етіологію судомного синдрому в ряді випадків допомагають нейросонографія, діафаноскопія, КТ головного мозку, ангіографія, офтальмоскопія, проведення люмбальної пункції. Також необхідно виконати біохімічне дослідження крові та сечі на вміст кальцію, натрію, фосфору, калію, глюкози, піридоксину, амінокислот.

Лікування судомного синдрому в дітей

При виникненні судомів дитину необхідно покласти на тверду поверхню, повернути голову набік, розстебнути комір, забезпечити притік свіжого повітря. Якщо судомний синдром в дитини розвинувся вперше і його причини неясні, необхідно викликати швидку допомогу.

Для вільного дихання слід видалити з порожнини рота слиз, залишки їжі або блювотних мас за допомогою електровідсмоктувача або механічним шляхом, налагодити інгаляції кисню. Якщо причина судом встановлені, то з метою їх купірування проводиться патогенетична терапія (введення розчину кальцію глюконату при гіпокальціємії, розчину магнію сульфату при гіпомагніємії, розчину глюкози при гіпоглікемії, та антипіретиків при фебрильних судомах).

Однак, оскільки в ургентній клінічній ситуації не завжди вдається здійснити діагностичний пошук, для купірування судомного пароксизму проводиться симптоматична терапія. В якості засобів першої допомоги використовують внутрішньом’язове або внутрішньовенне введення сульфату магнію, діазепаму, ГОМК, гексеналу. Деякі протисудомні препарати (діазепам, гексобарбітал та ін.) можуть вводитися дітям ректально. Крім протисудомних препаратів, для профілактики набряку головного мозку дітям призначається дегідратаційна терапія (манітол, фуросемід).

Діти з судомним синдромом невідомого генезу, та судомами, що виникли на тлі інфекційних і метаболічних захворювань, травм головного мозку, підлягають обов’язковій госпіталізації.

Профілактика судомного синдрому

Фебрильні судоми зазвичай припиняються з віком. Для попередження їх повторного виникнення не слід допускати вираженої гіпертермії при виникненні в дитини інфекційного захворювання. Ризик трансформації фебрильних судом в епілептичні становить від 2 до 10%.

В інших випадках профілактика судомного синдрому включає попередження перинатальної патології плоду, лікування основного захворювання, спостереження дитячими фахівцями. Якщо судомний синдром в дитини не зникає після припинення основної хвороби, можна припустити, що почався розвиток епілепсії.

Коментарів немає