Бортницька станція аерації залишається єдиними очисними спорудами стічних вод Києва та прилеглих населених пунктів області. Вона обслуговує Вишгород, Ірпінь, Вишневе, Бортничі, Гнідин, Щасливе, Чабани, Коцюбинське, Софіївську та Петропавлівську Борщагівки, Гатне. Проєктна потужність сягає близько 1,8 мільйона кубометрів на добу. Фактичне навантаження коливається від 600 до 900 тисяч кубометрів. Дублювальної системи не існує.
Багато хто вважає, що станцію важко знищити фізично. Залізобетонні аеротенки та відстійники справді витримують значні навантаження. Противник це розуміє і не намагається розбивати бетонні конструкції.
Вразливі вузли та наслідки зупинки
Головна вразливість — електроживлення, розподільчі пристрої, помпові станції та системи керування. Саме туди переважно спрямовані удари протягом року. Станція працює як безперервний технологічний процес. Вона залежить від перекачування та аерації. Достатньо позбавити її живлення на кілька діб, і біологічне очищення зупиняється. Активний мул гине. Відновлення триває тижнями навіть за неушкоджених споруд.
Якщо процес зупиниться повністю, наслідки матимуть кілька рівнів. Перший стосується самого міста. Каналізаційна система Києва працює переважно самопливом із підйомом на помпових станціях. Зупинка приймання створює підпір у колекторах. Стоки повертаються у підвали, нижні поверхи, лікарні та підприємства.
Другий рівень ширший. Неочищені стоки потраплять у Дніпро. Ріка є джерелом питного водопостачання для Черкас, Кременчука, Дніпра, Запоріжжя, Херсона та значної частини Донецької і Харківської областей через канальні системи. Удар по Бортничах формально спрямований на Київ, а фактично — на водопостачання половини країни нижче за течією.
Третій рівень — епідеміологічний. Мова йде про гепатит А, дизентерію та інші кишкові інфекції. В умовах перевантаженої міської медицини та проживання частини населення в укриттях чи тимчасовому житлі така аварія перетворюється на гуманітарну кризу.
Мулові поля та логіка атак
Окрему загрозу становлять мулові поля з десятиліттями накопиченого осаду. Вони є екологічною бомбою уповільненої дії. Пряме влучання в цю зону матиме наслідки, які складно оцінити.
Швидко замінити станцію неможливо. Така інфраструктура проєктується десятиліттями. Вона прив’язана до колекторів, рельєфу, логістики стоків і земельних рішень. Модульні очисні споруди не вирішать проблему.
Після ударів по енергетиці, газовидобутку та водоканалах противник перейшов до наступного рівня життєзабезпечення. Мета — не воєнний ефект, а витіснення населення з міста та створення гуманітарної кризи в тилу. Це стратегія виснаження, перенесена з підстанцій на каналізацію.
Практичні кроки включають фізичне укриття для розподільчих пристроїв і помпових вузлів, автономну генерацію з запасом палива, розосереджений ремонтний резерв обладнання та пріоритетне прикриття об’єкта засобами протиповітряної оборони. Жодна країна не здатна захистити кожен критичний об’єкт від балістики. Тому потрібні симетричні дії — ураження пускових майданчиків, виробництва та логістики ракет на території противника.
Станцію непросто вивести з ладу з першого чи другого удару. Навіть з третього чи п’ятого. Проте нескінченно так тривати не може. Будувати оборону лише на надії, що наступного разу знову не влучать, — найгірший із можливих планів.
