- Причини та шляхи зараження дітей анкілостомідозом
- Симптоми анкілостомідозу
- Діагностика та лікування анкілостомідозу в дитини
- Профілактика анкілостомідозу
Анкілостомідоз в дитини – це глистяна інвазія, що викликається паразитуванням в кишечнику людини круглих хробаків (анкілостом або некатор), які належать до сімейства Ancylostomatidae. Клінічно анкілостомідоз у дітей проявляється висипом, кашлем, задишкою, порушенням апетиту, нудотою, болями в животі, діареєю, залізодефіцитною анемією. Діагноз захворювання підтверджується при виявленні яєць гельмінтів у фекаліях та дуоденальному вмісті. Лікування анкілостомидозу полягає в проведенні дегельмінтизації та корекції анемії з подальшим триразовим контрольним дослідженням калу.
Анкілостомідоз у дітей є різновидом гельмінтозу (анкілостомозу, некаторозу), що викликається глистами анкілостомідами. Анкілостомоз та некатороз об'єднані в одну групу на підставі біологічної подібності збудників, їх частого спільного паразитування в організмі, а також схожості клінічних та епідеміологічних ознак інвазії. Обидва види гельмінтозу на ранніх стадіях протікають з алергічним ураженням шкіри та респіраторного тракту, а на пізніх стадіях - з порушенням функції кишково-шлункового тракту і розвитком залізодефіцитної анемії. Анкілостомідози є досить поширеними паразитарними захворюваннями, якими вражені близько 25 % дітей та дорослих. Захворювання в основному поширене в регіонах з низьким рівнем санітарної культури. За частотою зараження анкілостомідозом поступаються лише ентеробіозу та аскаридозу.
Причини та шляхи зараження дітей анкілостомідозом
Збудники анкілостомозу (анкілостома - Ancylostoma duodenale) та некаторозу (некатор - Necator amencanus) належать до єдиного сімейства Ancylostomatidae. Їх об'єднує спільність морфології, циклів розвитку та дії, що чиниться на організм дитини. Обидва види гельмінтів належать до класу круглих черв'яків (нематод) і за характером розвитку відносяться до геогельмінтів.
Збудники анкілостомідозу мають рожево-жовтуватий колір та невеликі розміри: самки анкілостоми мають довжину 10 - 13 мм, самці - 8 - 10 мм, а некатора відповідно 9 - 10 мм та 5 - 8 мм. На головному кінці хробаків розташовується ротова капсула, за допомогою якої паразити прикріплюються до стінки тонкого кишечника. У ротовій присосці анкілостоми є 2 дорсальних та 4 вентральних ріжучих зубця, а в некатора - 2 ріжучі хиткі пластини.
Яйця анкілостомід мають однакову будову: овальну форму, гладку безбарвну оболонку, розміри 66 х 38 мкм. Кожне яйце містить 4 - 8 бластомер. Життєвий цикл збудників анкілостомідозу починається з потрапляння яєць гельмінтів з фекаліями в зовнішнє середовище. Розвиток личинок відбувається в грунті при температурі 14 - 40 градусів і вологості вище 80 %. Після двох линьок, приблизно через 7 - 10 днів, личинки анкілостомід стають інвазійними.
Зараження дитини анкілостомідозом може відбуватися за двома механізмам - фекально-оральним, перкутанним (шкірним), водним, харчовим або контактним шляхами. У першому випадку личинки потрапляють в організм господаря через рот при вживанні зараженої води, овочів або фруктів. Перкутанний шлях зараження передбачає активне проникнення інвазійних личинок крізь шкіру при контакті людини з забрудненим грунтом (під час ходьби босоніж, лежання на землі, виконання земляних та сільськогосподарських робіт). Подолавши шкірний бар'єр, личинки потрапляють в кровоносне русло, потім мігрують в праві відділи серця та легені, звідки по дихальних шляхах проникають в глотку і вдруге заковтуються. Опинившись в тонкому кишечнику, через 5 - 6 тижнів личинки перетворюються на статевозрілих гельмінтів, здатних самостійно відкладати яйця. При пероральному зараженні дітей анкілостомідозом міграційна стадія відсутня - личинки відразу опиняються в тонкому кишечнику. Життєвий цикл анкілостом становить 7 - 8 років, некатор - до 15 років. До груп ризику, схильних до зараження анкілостомідозом відносяться не лише діти, але й шахтарі та працівники сільськогосподарського сектору.
Симптоми анкілостомідозу
Під час перебігу захворювання виділяють 3 фази: інвазійну, міграційну та кишкову. Перша фаза пов'язана з проникненням личинок через шкіру в організм людини, що супроводжується клінікою дерматиту або кропив'янки - появою висипки (еритематозної, папульозної, везикульозної), локального набряку, печіння та свербіння шкіри, що зберігається протягом 10 - 12 днів.
Під час другої фази анкілостомідозу в дітей відбувається сенсибілізація організму продуктами їх життєдіяльності з розвитком алергічних реакцій. Крім цього, травмування капілярів легеневих альвеол і тканин дихальних шляхів клінічно проявляється у вигляді осередкових пневмоній, плевритів, бронхітів, трахеїтів, ларингітів. Дитина, в якої почався анкілостомідоз, зазвичай скаржаться на кашель, задишку, захриплість, субфебрилітет.
Під час третьої (кишкової) фази анкілостомідоз переходить через 30 - 60 днів після інвазії. Дана стадія має тривалий, хронічний перебіг та пов'язана з паразитуванням анкілостомід в тонкому кишечнику, де вони за допомогою зубців прикріплюються до слизової оболонки, травмуючи її. У місці фіксації паразита утворюються ерозії та виразки, які можуть постійно кровоточити, приводячи до розвитку залізодефіцитної анемії. Крім цього, кожна особина некатора споживає на добу 0,03 - 0,05 мл крові, а анкілостоми - 0,16 - 0,34 мл, що також сприяє хронічній крововтраті. Кишкова фаза захворювання протікає з явищами дуоденіту - порушенням апетиту, зміною смаку, нудотою, блювотою, болями в епігастральній ділянці, діареєю або запором.
При тривалому перебігу анкілостомідозу або масивної інвазії у дітей може спостерігатися зниження маси тіла, затримка в розумовому та фізичному розвитку. У більш дорослих пацієнтів може виникати дратівливість, безсоння, підвищена стомлюваність, а в дівчаток нерідко відзначається порушення менструального циклу. Розвиток анемії в дітей супроводжується слабкістю, запамороченням, тахікардією, шумом у вухах.
Діагностика та лікування анкілостомідозу в дитини
У різні фази анкілостомідозу дитина може звертатися за медичною допомогою до отоларинголога, пульмонолога, гастроентеролога або терапевта. При діагностиці цього захворювання враховуються клінічні та епідеміологічні дані. У периферичної крові відзначається гіпохромна залізодефіцитна анемія, збільшення ШОЕ, еозинофілія, гіпоальбумінемія. При дослідженні загального аналізу мокротиння виявляється велика кількість еозинофілів. Під час фази міграції на рентгенограмах легень можуть виявлятися запальні еозинофільні інфільтрати, а на ЕКГ - ознаки міокардіодистрофії. Дані рентгенографії пасажу барію вказують на гіпотонію кишечника, порушення моторики з явищами застою калових мас.
Вирішальними для підтвердження анкілостомі дозу в дітей є результати аналізу калу на яйця гельмінтів або дослідження вмісту дванадцятипалої кишки, одержуваного при дуоденальному зондуванні. Крім цього, використовуються серологічні методи діагностики (реакції гемаглютинації та латекс-аглютинації). Оскільки яйця анкілостомід мають однакову будову, ідентифікація гельмінтів (анкілостом і некатор) можлива лише після проведення дегельмінтизації та відходження з калом дорослих людей. Анкілостомідоз вимагає проведення диференціальної діагностики з іншими гельмінтозами, а також з анемією іншої етіології.
Етіотропна терапія цього захворювання проводиться протигельмінтними препаратами, призначеними лікарем інфекціоністом (паразитологом). Для проведення дегельмінтизації використовуються наступні лікарські засоби: пірантел, нафтамон, левамізол, вермокс. Через 3 - 4 тижні після антигельмінтної терапії проводиться контроль ефективності лікування – трикратне дослідження калу з інтервалом в 1 місяць. Симптоматичне і патогенетичне лікування даного захворювання передбачає призначення препаратів заліза, вітаміну B12, фолієвої кислоти, антигістамінних засобів та ін.
Профілактика анкілостомідозу
У більшості випадків при своєчасній діагностиці та лікуванні анкілостомі дози завершуються повним одужанням. Подальша диспансеризація дітей, які перенесли зараження та вилікувались, здійснюється щорічно протягом 4 років, а дітей, що перенесли некатороз - протягом 7 років. Важкі ускладнення та летальні форми можуть розвиватися при запущеному перебігу захворювання.
Профілактика анкілостомідозу полягає у дотриманні норм особистої гігієни - миття рук після відвідування туалету, захисту шкірних покривів при контакті із землею, ретельній обробці фруктів та овочів, кип'ятінні води перед вживанням і т.п. Важливе значення має санітарна обробка ділянок грунту та об'єктів зовнішнього середовища, які можуть бути забрудненими личинками анкілостомід. Групи дітей з підвищеним ризиком захворюваності на анкілостомідоз повинні проходити щорічне медичне обстеження.
