- Причини виникнення СДУГ в дитини
- Класифікація СДУГ у дітей
- Ознаки та симптоми СДУГ
- Діагностика СДУГ в дитини
- Корекція гіперактивності у дітей
- Профілактика і прогноз СДУГ
Гіперактивна дитина - це дитина з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ), неврологічними і поведінковими порушеннями, що розвиваються в дитячому віці. Поводженню гіперактивної дитини властиві непосидючість, відволікання, труднощі концентрації уваги, імпульсивність, підвищена рухова активність і т.п. Гіперактивній дитині потрібно нейропсихологічне та неврологічне (ЕЕГ, МРТ) обстеження. Допомога гіперактивній дитині передбачає індивідуальний психолого-педагогічний супровід, проведення психотерапії, немедикаментозної та лікарської терапії.
СДУГ - синдром підвищеної фізичної та розумової активності, що характеризується переважанням процесів збудження над гальмуванням. Гіперактивна дитина відчуває труднощі з концентрацією та зосередженняям уваги, саморегуляцією поведінки, навчанням, обробкою та зберіганням інформації в пам'яті. За неофіційними статистичними даними в нашій країні діагноз СДУГ мають від 4 до 16% дітей. Більш того, даний синдром присутній у 4-5% дорослого населення, оскільки в половині випадків гіперактивна дитина переростає в гіперактивну дорослу людину. У хлопчиків СДУГ діагностується в 3 рази частіше, ніж у дівчаток. СДУГ є предметом пильного вивчення педіатрії, дитячої психіатрії, дитячої неврології, дитячої психології.
Причини виникнення СДУГ в дитини
Вважається, що гіперактивність у дітей може бути обумовлена генетичними факторами і раннім органічним ушкодженням ЦНС, які нерідко поєднуються один з одним. Сучасні дослідження вказують на те, що при СДУГ має місце неузгодженість функціонування структур, які забезпечують організацію довільної поведінки і контроль уваги, а саме - асоціативної кори, базальних гангліїв, таламуса, мозочка, фронтальної кори.
Генетичний механізм СДУГ пояснюється спадкуванням генів, що регулюють обмін нейромедіаторів (дофаміну та норадреналіну) в головному мозку. Внаслідок дисфункції нейромедіаторних систем порушується процес синаптичної передачі, що тягне за собою роз'єднання зв'язків між корою лобових часток та підкірковими структурами. На користь цієї теорії вказує той факт, що в лікуванні гіперактивності у дітей ефективними виявляються лікарські засоби, що сприяють вивільненню і гальмування зворотного захоплення нейромедіаторів в пресинаптичних нервових закінченнях.
В числі пренатальних та перинатальних факторів, що детермінують розвиток СДУГ, слід зазначити різного роду негативні дії, що сприяють розвитку мінімальної мозкової дисфункції в гіперактивних дітей. Це може бути патологічний перебіг вагітності та пологів у матері (гестоз, еклампсія, загроза викидня, гемолітична хвороба плоду, стрімкі або затяжні пологи, вживання вагітною алкоголю або окремих лікарських препаратів, куріння), асфіксія, недоношеність, родові травми та ін. До розвитку синдрому гіперактивності в дитини можуть призвести інфекційні захворювання та черепно-мозкові травми, перенесені в перші місяці або роки життя.
При формуванні гіперактивності в дитини не виключається вплив несприятливих екологічних факторів, насамперед забруднення природного середовища нейротоксинами (свинцем, миш'яком, ртуттю, кадмієм, нікелем). Зокрема, доведена кореляція між підвищеним вмістом свинцю у волоссі за даними спектрального аналізу та рівнем гіперактивності, когнітивними і поведінковими порушеннями у дітей. Виникнення або посилення проявів СДУГ може бути пов'язано з незбалансованим харчуванням, недостатністю надходження в організм мікронутрієнтів (вітамінів, омега-3 жирних кислот, магнію, цинку, заліза, йоду). Посиленню труднощів адаптації, поведінки та уваги у гіперактивної дитини сприяють також несприятливі сімейні стосунки.
Класифікація СДУГ у дітей
Міжнародна психіатрична класифікація (DSM) виділяє наступні варіанти СДУГ:
- змішаний: поєднання гіперактивності з порушенням уваги (зустрічається найчастіше), зазвичай виявляється у хлопчиків з певним фенотипом - світлим волоссям і блакитними очима;
- неуважний: переважає дефіцит уваги. Частіше зустрічається у дівчаток, характеризується відходом у свій світ, бурхливою фантазією, «витанням в хмарах»;
- гіперактивний: переважає гіперактивність (найбільш рідкісний тип). З однаковою ймовірністю може бути обумовлений як індивідуальними особливостями темпераменту дитини, так і певними порушеннями ЦНС.
Ознаки та симптоми СДУГ
В перші роки життя гіперактивна дитина часто має підвищений м'язовий тонус, страждає неодноразовими та невмотивованими нападами блювоти, погано засинає і неспокійно спить, легко збуджується, має підвищену чутливість до будь-яких зовнішніх подразників.
Перші ознаки синдрому гіперактивності в дитини, як правило, виявляються у віці 5-7 років. Батьки зазвичай починають «бити тривогу», коли дитина йде в школу. Навчання вимагає від дитини організованості, самостійності, дотримання правил, зосередженості, відповідальності. Другий пік проявів припадає на пубертатний період (13-14 років) та пов'язаний з підлітковим гормональним сплеском. Основними клініко-діагностичними критеріями СДУГ служать неуважність, гіперактивність та імпульсивність.
Неуважність в гіперактивної дитини виражається в нездатності зосередження уваги; неможливості сконцентруватися на грі або виконанні завдання. У зв’язку з підвищеним відволікання уваги, гіперактивна дитина допускає безліч помилок в домашніх завданнях, не може до кінця виконати запропоновану інструкцію або доручені обов'язки. В таких дітей виникають складнощі з організацією самостійної діяльності, відзначається неуважність, забудькуватість, постійне переключення уваги з одного заняття на інше, схильність до незавершення розпочатих справ.
Власне гіперактивність у дітей передбачає неспокійна поведінка, непосидючість, надмірна рухова активність в ситуаціях, які вимагають збереження відносного спокою. При спостереженні за такими дітьми можна помітити постійні стереотипні рухи в кистях і стопах, періодичні посмикування. Гіперактивній дитині властива відсутність довільного контролю за своєю поведінкою, тому діти з СДУГ постійно знаходяться в безцільному русі (бігають, крутяться, розмовляють) в невідповідних ситуаціях, наприклад, під час шкільних занять. У 75% гіперактивних дітей відзначається диспраксія - незграбність, неповороткість, нездатність виконувати рухи та роботу, що вимагає певної спритності.
Імпульсивність в гіперактивної дитини виражається в нетерплячості, поспішності виконання завдань, прагненні дати відповідь, не задумавшись над питанням. Такі діти зазвичай не можуть грати в колективні ігри разом з однолітками, бо вони постійно заважають, не дотримуючись правила гри, та конфліктуючи.
Діти з СДУГ часто скаржиться на головні болі, стомлюваність, сонливість. В деяких таких дітей відзначається нічний та денний енурез. Серед гіперактивних дітей поширені затримки психомоторного і мовного розвитку, в шкільному віці - дисграфія, дислексія, дискалькулія. За даними дитячих психологів, 60-70% дітей з СДУГ є прихованими лівшами. Розгальмування та нерозсудливість супроводжуються зниженням інстинкту самозбереження, тому гіперактивна дитина легко отримує різного роду травми.
Діагностика СДУГ в дитини
Гіперактивні діти є пацієнтами дитячого невролога, дитячого психіатра та психолога. Згідно з критеріями, розробленим DSM в 1994 р, СДУГ може бути визнано при наявності в дитини 6 ознак неуважності, гіперактивності та імпульсивності протягом півріччя. Тому при первинному зверненні до фахівців діагноз СДУГ не ставиться, а проводиться спостереження та обстеження дитини. В процесі клініко-психологічного обстеження використовуються методи інтерв'ю, бесіди, безпосереднього спостереження; отримання інформації від педагогів і батьків за допомогою діагностичних опитувань, нейропсихологічне тестування.
Необхідність проведення базового педіатричного та неврологічного обстеження зумовлена тим, що за СДУГ-подібним синдромом можуть ховатися різні соматичні та неврологічні розлади (гіпертиреоз, анемія, епілепсія, хорея, порушення слуху та зору). З метою уточнюючої діагностики гіперактивній дитині можуть призначатися консультації вузьких дитячих фахівців (ендокринолога, отоларинголога, офтальмолога, епілептолога), ЕЕГ, МРТ головного мозку, загальний та біохімічний аналіз крові. Консультація логопеда дозволяє провести діагностику порушень писемного мовлення і намітити план корекційної роботи.
Гіперактивність у дітей слід відрізняти від фетального алкогольного синдрому, посттравматичного ураження ЦНС, хронічного отруєння свинцем, проявів індивідуальних характеристик темпераменту, педагогічної занедбаності, олігофренії та ін.
Корекція гіперактивності у дітей
Гіперактивна дитина потребує комплексного індивідуалізованого супроводу, що включає психолого-педагогічну корекцію, психотерапію, не медикаментозну та медикаментозну корекцію.
Таким дітям рекомендується полегшений режим навчання (клас з меншою кількістю учнів, скорочені уроки, дозовані завдання), достатній сон, повноцінне харчування, тривалі прогулянки, достатня фізична активність. Зважаючи на підвищену збудливість, слід обмежувати участь гіперактивних дітей в масових заходах. Під керівництвом дитячого психолога та психотерапевта проводяться аутогенні тренування, індивідуальна, групова, сімейна та поведінкова психотерапія, тілесно-орієнтована терапія. При корекції СДУГ повинно бути активно задіяне все оточення гіперактивної дитини: батьки, вихователі, шкільні педагоги.
Фармакотерапія є допоміжним методом корекції СДУГ. Вона передбачає призначення Атомоксетину гідрохлориду, який блокує зворотне захоплення норадреналіну та покращує синаптичну передачу в різних структурах мозку, а також препаратів ноотропного ряду (енцефабол, кортексин, гліатілін, фенібут, пантогам) і мікронутрієнтів (магнію, піридоксину). У ряді випадків хороший ефект досягається використанням кінезіотерапії, масажу шийного відділу хребта, мануальної терапії.
Усунення порушень писемності та мовлення здійснюється в рамках цілеспрямованих логопедичних занять з корекції дисграфії та дислексії.
Профілактика і прогноз СДУГ
Своєчасна комплексна корекційна робота дозволяє гіперактивнsq дитині навчитися, будувати взаємини з однолітками та дорослими, контролювати власну поведінку, попереджає труднощі соціальної адаптації. Психолого-педагогічний супровід гіперактивної дитини сприяє формуванню соціально-прийнятної поведінки. За відсутності уваги до проблем СДУГ в підлітковому та зрілому віці зростає ризик соціальної дезадаптації, алкоголізму та наркоманії.
Профілактика синдрому гіперактивності та дефіциту уваги повинна починатися задовго до появи дитини на світ і передбачати забезпечення умов для нормального перебігу вагітності та пологів, турботу про здоров'я дитини, створення сприятливого мікроклімату в сім'ї і дитячому колективі.
