- Причини менінгіту в дітей
- Патогенез менінгіту
- Класифікація менінгіту в дітей
- Симптоми менінгіту в дитини
- Діагностика менінгіту
- Лікування менінгіту в дітей
- Прогноз та профілактика менінгіту
Менінгіт – це інфекційно-запальний процес, який охоплює мозкові оболонки. Під час менінгіту в дітей спостерігаються загальноінфекційні (гіпертермія), загальномозкові (головна біль, блювота, судоми, порушенням свідомості) та менінгеальні синдроми (ригідність потиличних м'язів, загальна гіперестезія, менінгеальна поза, позитивні симптоми Керніга, Лессажа, Брудзинського, вибухання великого джерельця). Діагностика менінгіту в дитини вимагає проведення люмбальної пункції, дослідження ліквору і крові. Основними принципами лікування менінгіту в дітей є госпіталізація, дотримання постільного режиму, проведення антибактеріальної, противірусної, дезінтоксикаційної, дегідратаційної терапії.
Менінгіт в дитини представляє собою нейроінфекцію, яка переважно викликає ураження м'якої мозкової оболонки головного та спинного мозку, протікає з розвитком загальноінфекційних, загальномозкових, менінгеальних симптомів та запальних змін в цереброспінальній рідині. В педіатрії дитячій інфекційній патології менінгіту приділяється підвищена увага, що пояснюється частим органічним ураженням ЦНС, високою летальністю від даного захворювання, важкими медико-соціальними наслідками. Рівень захворюваності на менінгіт серед дітей до 14 років становить 10 випадків на 100 тисяч населення. При цьому близько 80% хворих становлять діти до 5 років. Ризик летальності при менінгіті залежить від віку дітей. Чим менша дитина, тим вище ймовірність трагічного результату.
Причини менінгіту в дітей
Менінгіт в дитини можуть викликати різноманітні збудники: бактерії, віруси, гриби та найпростіші. Найчисленніша група збудників захворювання представлена бактеріями: менінгококом, пневмококом, гемофільною паличкою серогрупи b, стафілококом, ентеробактеріями, мікобактеріями туберкульозу. Вірусний менінгіт в дітей найчастіше викликають віруси ECHO, Коксакі, епідемічного паротиту, вітряної віспи, кору, краснухи, поліомієліту, кліщового енцефаліту, герпесу, а також ентеровіруси, аденовіруси і т.п. Менінгіти, що викликаються грибами, рикетсіями, спірохетами, токсоплазмою, плазмодіями, гельмінтами та іншими патогенами, зустрічаються досить рідко.
Потенційним джерелом інфекції є хвора людина або бактеріоносійю Інфікування може відбуватися повітряно-крапельним, контактно-побутовим, аліментарним, водним, трансмісивним, вертикальним, гематогенним, лімфогенним та периневральним способом.
Розвитку менінгіту в немовлят сприяє складний перебіг вагітності та пологів, гіпоксія плода, недоношеність, внутрішньоутробні інфекції. У дітей раннього віку факторами ризику розвитку менінгіту служать гнійні захворювання різної локалізації (отити, мастоїдити, синусити, фарингіти, тонзиліти, гастроентероколіти, фурункули обличчя та шиї, остеомієліт, ендокардит), ГРВІ, інфекційні захворювання дитячого віку, кишкові інфекції, черепно-мозкові травми. Схильність до менінгіту в дітей перших років життя пояснюється незрілістю імунної системи та підвищеною проникністю гематоенцефалічного бар'єру. Фоном для розвитку патологічного процесу в оболонках мозку можуть служити гіпотрофія, дефекти догляду за дитиною, переохолодження, зміна кліматичних умов, стрес, надмірні фізичні навантаження.
Для спалахів менінгіту характерна сезонність (пік захворюваності припадає на зимово-весняний період) і циклічність (піки захворюваності відмічаються кожні 10-15 років).
Патогенез менінгіту
При первинних менінгітах у дітей вхідними каналами для інфекції найчастіше служать слизові оболонки респіраторного або шлунково-кишкового тракту. Проникнення збудника в порожнину черепа і мозкові оболонки відбувається гематогенним, сегментарно-васкулярним або контактним шляхами. Виражена токсемія та наростання рівня біологічно активних речовин створюють умови для підвищення проникності судинних мембран, гематоенцефалічного бар'єру, проникнення мікроорганізмів і токсинів в ЦНС з розвитком серозного, серозно-гнійного або гнійного запалення мозкових оболонок.
Скупчення запального ексудату викликає роздратування судинних сплетінь шлуночків головного мозку, що супроводжується збільшенням продукції цереброспінальної рідини і збільшенням внутрішньочерепного тиску. Саме з розвитком гіпертензійно-гідроцефального синдрому пов'язані основні клінічні прояви менінгіту у дітей. Наслідком розширення лікворних просторів і здавлення тканин мозку служить погіршення перфузії, розвиток гіпоксії, вихід рідини із судинного русла та виникнення набряку головного мозку.
При правильному лікуванні менінгіту в дітей відбувається резорбція запального ексудату, нормалізація лікворопродукції та внутрішньочерепного тиску. У випадку нераціонального лікування менінгіту в дитини може відбутися організація гнійного ексудату і формування фіброзу, наслідком чого буде порушення ліквородинаміки з розвитком гідроцефалії.
Класифікація менінгіту в дітей
Первинні менінгіти виникають в дітей без попереднього локального запального процесу або інфекції, а вторинні розвиваються на тлі основного захворювання, виступаючи в ролі ускладнення.
Враховуючи глибину ураження, менінгіти бувають наступних видів: панменінгіт - запалення всіх мозкових оболонок; пахіменінгіт - переважне запалення твердої мозкової оболонки; лептоменінгіт - поєднане запалення павутинної та м'якої мозкових оболонок. Окремо виділяють арахноідит - ізольоване ураження павутинної оболонки, що має свої клінічні особливості.
За вираженістю інтоксикаційного та загальмозкового синдрому, а також запальних змін в спинно-мозковій рідині, розрізняють легку, середню та важку форми менінгіту у дітей. Розвиток нейроінфекції може бути миттєвим, гострим та хронічним.
В етіологічному відношенні, відповідно до типу збудника, менінгіти у дітей діляться на вірусні, бактеріальні, грибкові, рикетсіозні, спірохетозні, гельмінтні, протозойні та змішані. Залежно від характеру ліквору, це захворювання може бути серозним, геморагічним або гнійним. Як свідчить історія педіатрії, у дітей найчастіше виникають серозні вірусні та бактеріальні (менінгококовий, гемофільний, пневмококовий) менінгіти.
Симптоми менінгіту в дитини
Незалежно від етіологічної природи, перебіг менінгіту супроводжується загальноінфекційними, загальномозковими, менінгеальними симптомами, а також типовими запальними змінами ліквору.
Загально інфекційна симптоматика цього захворювання характеризується різким підвищенням температури, ознобом, тахікардією, відмовою дитини від їжі та напоїв. Може відзначатися блідість або гіперемія шкірних покривів, геморагічний висип на шкірі, пов'язаний з бактеріальною емболією або токсичним парезом дрібних судин. При певних формах менінгіту в дітей можуть зустрічатись окремі неспецифічні симптоми, такі як: гостра надниркова недостатність - при менінгококовій інфекції, дихальна недостатність - при пневмококовій, важка діарея - при ентеровірусній інфекції.
Для загальмозкового синдрому, що супроводжує перебіг менінгіту в дитини, типовими є інтенсивні головні болі, пов'язані як з токсичним, так і механічним роздратуванням мозкових оболонок. Головний біль може бути дифузним або локалізованим в лобно-скроневій або потиличній області. Внаслідок рефлекторного або прямого роздратування рецепторів блювотного центру в довгастому мозку виникає повторна, не пов'язана з прийомом їжі реакція, що викликає блювоту. Порушення свідомості при менінгіті в дітей може виражатися в сомнолентності, психомоторному збудженні, розвитку сопорозного стану або коми. Нерідко виникають судоми, степінь вираженості яких може змінюватись від посмикувань окремих м'язів до генералізованого нападу. Можливий розвиток осередкової симптоматики у вигляді окорухових розладів, гемипарезу, гіперкінезів.
Найбільш типовим для менінгіту в дітей є менінгеальний симптомокомплекс. Дитина лежить на боці, з закинутою головою, руками, зігнутими в ліктях, та ногами, зігнутими в тазостегнових суглобах (поза зведеного курка). Відзначається підвищена чутливість до різних подразників: гіперестезія, блефароспазм, гіперакузія. Характерною ознакою служить ригідність потиличних м'язів (неможливість притиснути підборіддя дитини до грудної клітки через напруження потиличних м'язів). Внаслідок підвищеного внутрішньочерепного тиску в грудних дітей відзначається напруження та набряклість великого джерельця, виражена венозна мережа на голові та повіках. При перкусії черепа виникає звук «стиглого кавуна». До характерних для менінгіту оболонкових симптомів відносяться симптоми Керніга, Брудзинського, Лессажа, Мондонезі, Бехтєрєва.
До гнійного менінгіту можуть приєднуватися інші інфекційно-септичні ускладнення - пневмонія, артрити, ендокардит, перикардит, епіглотит, остеомієліт, сепсис. Пізніми ускладненнями з боку нервової системи можуть стати порушення інтелекту, гіпертензійно-гідроцефальний синдром, епілепсія, параліч, парези, гіпоталамічний синдром, ураження черепних нервів (косоокість, птоз верхньої повіки, туговухість, асиметрія лиця та ін.).
Діагностика менінгіту
В процесі виявлення менінгіту в дитини для педіатра і дитячого інфекціоніста важливий облік епіданамнезу, клінічних даних, менінгеальних симптомів. Для правильної оцінки об'єктивного статусу дитини необхідні консультації дитячого невролога та офтальмолога для огляду очного дна (офтальмоскопією), а при необхідності - дитячого отоларинголога та нейрохірурга.
Підозра на менінгіт є спонуканням до проведення люмбальної пункції та отримання ліквору для біохімічного, бактеріологічного, вірусологічного і цитологічного дослідження. Результати дослідження цереброспинальной рідини дозволяють диференціювати менінгізм та менінгіт, визначати етіологію серозного або гнійного менінгіту в дітей.
За допомогою серологічних методів (РНГА, РІФ, РЗК, ІФА) виявляється наявність і наростання специфічних антитіл в сироватці крові. Перспективним є також ПЛР-дослідження спинномозкової рідини та крові на наявність ДНК збудника. В рамках діагностичного пошуку проводяться бактеріологічні посіви крові і виділень носоглотки на селективні живильні середовища.
За призначенням консультантів може рекомендуватися розширене обстеження з виконанням нейросонографії через джерельце, рентгенографії черепа, ЕЕГ, МРТ головного мозку дитини.
Диференціальну діагностику менінгіту необхідно проводити з субарахноїдальним крововиливом, артеріовенозними мальформаціями головного мозку, ЧМТ, пухлинами головного мозку, синдромом Рея, нейролейкозом, діабетичною комою та ін.
Лікування менінгіту в дітей
Підозра на менінгіт є абсолютним показанням до госпіталізації дітей в інфекційний стаціонар. В гострий період дітям призначається постільний режим, максимальний спокій, повноцінна правильна дієта, контроль показників гемодинаміки та ліквородинаміки, фізіологічних відправлень.
Етіотропна терапія менінгіту в дітей передбачає внутрішньом'язове або внутрішньовенне призначення антибактеріальних препаратів: пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, карбапенемів. При тяжкому перебігу захворювання антибіотики можуть вводиться ендолюмбально. До встановлення етіології антибіотик призначається емпірично, а після отримання результатів лабораторної діагностики проводиться корекція лікування. Тривалість антибіотикотерапії при менінгіті становить не менше 10-14 днів.
Після встановлення етіології менінгіту в дитини може здійснюватися введення протименінгококового гамма-глобуліну або плазми, антистафілококової плазми або гамма-глобуліну. При вірусних менінгітах проводиться противірусна терапія ацикловіром, рекомбінантними інтерферонами, індукторами ендогенного інтерферону, імуномодуляторами.
Патогенетичний підхід до лікування менінгіту в дітей включає дезінтоксикаційну (введення глюкозо-сольових і колоїдних розчинів, альбуміну, плазми), дегідратаційну (лазикс, манітол), протисудомну терапію (ГОМК, тіопентал натрію, фенобарбітал). З метою профілактики мозкової ішемії використовуються ноотропні препарати та нейрометаболіти. При важкому перебігу захворювання в дитини необхідна респіраторна підтримка (киснева, ШВЛ), УФО крові.
Прогноз та профілактика менінгіту
Прогноз цього захворювання визначається його етіологією, преморбідним фоном, важкістю перебігу, своєчасністю та адекватністю терапії. В даний час у більшості випадків вдається досягти одужання дітей. Летальні наслідки реєструються лише в 2-5% випадків. Під час резидуального періоду менінгіту найчастіше відзначаються астенічний і гіпертензивний синдроми.
Діти, які перехворіли на менінгіт, підлягають спостереженню педіатра, інфекціоніста та невролога з проведенням інструментальних досліджень (ЕЕГ, ЕхоЕГ, ультрасонографії).
Серед заходів, спрямованих на зниження захворюваності, провідне місце належить вакцинальній профілактиці. При виявленні дитини, хворої на менінгіт в дитячому закладі, здійснюються карантинні заходи, проводиться бактеріальне обстеження контактуючих дітей та персоналу з введенням їм спеціального гамма-глобуліну. Неспецифічна профілактика менінгіту полягає у своєчасному та повному лікуванні інфекцій, загартовуванні дітей, привчання їх дотримуватись норм особистої гігієни (миття рук, вживання кип'яченої води і т.п.).
