Овес звичайний (Avenasativa) – це трав'яниста однорічна лікарська рослина, що відноситься до родини злакових. У неї пряме вертикальне (соломина) стебло, висотою від 50 до 100 см. Поверхня стебла гладка, смугаста, з виразними вузлами та порожніми меживузлями. З нижнього вузла виростає декілька стебел (рослина кущиться). Листя вівса дворядне, чергове, має форму лінійних пластинок та довгих трубчатої форми піхов з плівчастими язичками. Квіти вівса посівного двостатеві, дрібні, розміщені по 2 - 3 одиниці у пониклих колосках, які зібрані на вершечку стебла в розлогу волоть. При цьому квіти колоска не розміщені на його осі, тому після достигання вони не осипаються. Цвіте овес звичайний з червня по серпень, зерно достигає в серпні.
Овес посівний (звичайний) відомий в основному як одна з найважливіших круп’яних і кормових культур. Його вирощують практично по всій території нашої країни, але найчастіше – на Півночі Лісостепу і Поліссі.
Хімічний склад і заготівля вівса посівного
Для лікування в народній медицині застосовується неочищене зерно вівса (Fructus Avenae), вівсяне борошно (Farina Avenae), крупа (Fructus Avenaeexcorticati), трава з листям (Herba Avenae) і солома (Stramentum Avenae). Заготівлю трави проводять у період цвітіння вівса. Потім сировину сушать, а солому заготовляють в жнива. До категорії лікарських рослин овес звичайний належить неофіційно.
Хімічний склад вівса звичайного дуже багатий на поживні речовини. Зерно рослини містить близько 60 % крохмалю, від 5 до 10 % жирної олії, близько 15 % білків, холін, стерин, вітаміни В та Е, холстерин, стероїдний сапонін авенакозид А, ерукову, щавлеву і малонову кислоти, глюкозид ваніліну, кумарин скополетин, кальцієві та фосфорні солі.
Фармакологічні властивості вівса звичайного
Вівсяне борошно та крупа мають у складі збалансовану кількість важливих для організму людини і багатих на амінокислоти речовин, вуглеводів, жирів, білків та вітамінів, що дуже легко засвоюються. Завдяки цьому овес посівний є одним з поширених продуктів, що застосовуються для виготовлення дитячого і дієтичного харчування.
Приготовані з вівса каші, супи і слизисті відвари є чудовими обволікаючими і поживними засобами при розладах кишково-шлункового тракту, хронічних і гострих запаленнях кишечника і шлунка (ентероколіт, гастрит), їх вживають при астенії, вірусному гепатиті, атонії кишечника, хворобах нервової і серцево-судинної системи, а також при анемії з дефіцитом заліза, що викликана неправильним синтезом порфіринів. Кашу з вівса дуже корисно їсти при захворюванні на туберкульоз і золотуху, а настій зерна цієї рослини допомагає при лікуванні діабету.
Під час досліджень було визначено, що настойка сушеного зеленого вівса має відчутні седативні та заспокійливі властивості. Аналогічно діє і настій цієї трави, хоча його зазвичай призначають при подагрі, гарячці, набряках, ниркових захворюваннях . Крім цього настій вівса покращує апетит і загальний тонус організму. Останні дослідження англійських вчених виявили, що овес посівний є досить ефективним засобом, що допомагає позбавитися залежності від тютюну і наркотичних речовин.
Найефективнішим засобом було признано спиртову настойку молодої рослини, а спиртові витяжки зерна мають трохи гірші лікувальні властивості. Свіжий вичавлений з рослини сік покращує сон, апетит і допомагає при нервовому виснаженні. Поширеним овес звичайний є також в гомеопатії.
Широко застосовується ця лікарська рослина у якості зовнішнього засобу. Вівсяні пластівці та борошно застосовуються в косметології для приготування масок, а відвари вівсяної соломи допомагають при рахіті, ревматизмі, скрофульозі, гіпергідрозі, дерматологічних захворюваннях, обмороженнях. З відвару готують примочки, ванночки та інші зовнішні засоби.
Рецепти лікування вівсом посівним
Для внутрішнього вживання готують настойку з 70 % спирту в пропорції 1:5. Приймати її потрібно три рази на добу по 20 - 25 крапель. Вичавлений зі свіжого вівса сік теж вживають по 20 - 25 крапель три рази на день.
Настій з неочищених зерен вівса готують з трьох склянок окропу і 100 грам сировини. Його слід пити перед прийомом їжі три рази на добу по півсклянки. Для приготування відвару з соломи вівса потрібно 20 – 40 грамів подрібненої сировини залити літром окропу, а після настоювання п’ють до п’яти разів на добу по півсклянки.
Щоб приготувати відвар слизу з вівса звичайного потрібно замочити літром холодної води 100 грамів пластівців або крупи. Після набрякання сировини її варять до загущення, охолоджують і вживають без обмеження дози. Настій вівса також готують на літрі окропу з двох склянок сировини і відстоюють. Після проціджування п’ють три рази на добу по півсклянки. Цей засіб має жовчогінні властивості.
Можна приготувати лікувальний засіб з суміші вівса посівного, трави чебрецю звичайного, плодів шипшини, кореня цикорію дикого і споришу звичайного. Столову ложку сировини заливають двома склянками окропу і чотири години настоюють. Пити цей настій необхідно двічі на добу по півсклянки при запаленнях органів сечової системи.
Як зовнішній засіб застосовується відвар 600 грамів суміші соломи вівса посівного і дубової кори. Сировину слід зашити відром (10 літрів) окропу і варити протягом години, після чого застосовувати відвар для пропарювання ніг. Для компресів та примочок використовується відвар соломи або трави вівса, який готують з літра окропу і 30 грамів сировини.
Для приготування ванни потрібно 1 кілограм трави або соломи вівса заварити у відрі води, процідити і влити в наповнену водою ванну. Температура води повинна бути в межах 36 – 39 градусів. Процедуру слід проводити близько 20 хвилин тричі на тиждень до покращення стану.
Приготувати маску для сухої шкіри можна з двох столових ложок пластівців вівса. Сировину варять 10 хвилин в молоці, а після охолодження до теплого стану змішують з ложкою меду і накладають на поверхню обличчя. Через 15 – 20 хвилин маску потрібно змити прохолодною водою.
