- Вік до 3 років
- Вік від 4 до 6 років
- Вік від 7 до 10 років
- Вік від 11 до 13 років
- Вік від 14 до 18 років
Для багатьох у нашій країна слово війна вже стало звичним, воно викликає відчуття болю, важкості та розпачу. Тим не менш, дорослі та діти в Україна впевнені, що скоро настане мир і спокій. Однак психологічно переконати себе в цьому значно простіше дорослим людям. Що стосується дітей, вони більш живуть реальними подіями і значно важче адаптуються до життя під час воєнних дій. Зараз ми розглянемо, як зняти стрес у дитини під час війни, коли довкола чути вибухи, а також як психологічно допомогти дитині, яка безпосередньо перебувала в зоні бойових дій та отримала нервовий зрив.
Для початку слід розібратись, як саме діти реагують на стресові ситуації залежно від віку. Як вже було сказано вище, на критичні ситуації діти реагують не так, як дорослі. Вони значно вразливіші до психологічного впливу війни на емоційний і нервовий стан, оскільки ще не мають повністю сформованої нервової системи як у дорослих. Але саме дорослі повинні знати психологічну причину відповідної реакції дитини на стрес.
Вік до 3 років
Немовлята і маленькі дітки цього віку проявляють надмірну дратівливість, вони часто плачуть і можуть поводити себе надокучливо. У них викликає відчуття страху гучний звук, сильний крик, різкий поштовх або рух. В такі хвилини дорослим важливо бути поруч. Саме тактильний контакт матері або батька з дитиною діє на неї заспокійливо і допомагає зняти стрес від час бойових дій поблизу.
Вік від 4 до 6 років
Під час психологічного стресу дітки цього віку найбільше відчувають свою безпорадність. Вони часто під час ігор проектують реальність, хоча можуть просто замкнутись у собі та відмовлятись від спілкування з ровесниками і батьками. Дорослим важливо не залишати таких дітей на самоті навіть у сусідній кімнаті, щоб вони відчували себе у безпеці.
Вік від 7 до 10 років
Дітям молодшого шкільного віку властиве сильне відчуття провини, нездатності собі допомогти. Вони часто фантазують, оскільки в дітей цього віку вже яскраво розвинена уява. Малюки віком від 7 років дуже часто зациклюються на певних подіях, що може негативно впливати під час бойових дій. Також їм дуже важко пристосовуватись до життя в нових умовах (на іншому місці). Дітки в такому віці вже часто аналізують поняття життя і смерті, добре усвідомлюють ступінь загрози для себе, часто думають про майбутнє життя. Саме тому батькам або дорослим, які поруч, потрібно постійно спілкуватись з такими малюками, уважно їх слухати і вчити правильно аналізувати реальність. Найбільш важливо забезпечити такій дитині психологічний і фізичний комфорт.
Вік від 11 до 13 років
Це перехідний етап між дитячим підлітковим віком. Діти найбільше відчувають стреси, які впливають на поведінку. Загалом цей період можна вважати одним з найбільш стресових та емоційних, йому властиві такі прояви в дитини, як депресія, страх, надмірна дратівливість і т.п. При цьому діти часто проявляють агресію та відмовляються виконувати вказівки дорослих. Вони часто переживають, щоб не втратити своє житло, близьких і власне життя. Подія в навколишньому середовищі сприймаються дітьми такого віку дуже чітко, вони намагаються максимально спрогнозувати майбутнє, тому дорослим необхідно відкрито висловлювати свої думки, припущення, говорити коли потрібно про свої переживання і турбуватись про соціальну адаптацію дітей.
Вік від 14 до 18 років
В підлітковому віці, який припадає на цей період життя, поведінка дітей стає найбільш непередбачуваною та небезпечною. Вони переживають, щоб не тратити своїх рідних, житло, життя і звичне для себе місце. Всі події довкола себе діти віком від 14 років сприймають дуже радикально, тому під час бойових дій їм здається що увесь світ руйнується. Батьки повинні знати, що в підлітковому віці не можна покладати на дітей функції дорослих. Найважливішим моментом має бути передача життєвого досвіду під час тривалих розмов з дітьми, зменшення їх емоційного навантаження. Однак підліткам необхідно хоча б іноді дати можливість побути зі своїми переживаннями наодинці, адже вони полюбляють спілкуватись самі з собою без втручання дорослих.
