- Причини виникнення сечокам'яної хвороби
- Симптоми сечокам'яної хвороби у дітей
- Методи діагностики сечокам'яної хвороби
- Лікування сечокам'яної хвороби у дітей
- Профілактика і прогноз захворювання
Сечокам'яна хвороба у дітей – це досить поширене хронічне захворювання, якому властиве утворення в сечовидільній системі конкрементів. Вони можуть знаходитися у різних ділянках. До ознак захворювання в першу чергу слід віднести виникнення ниркової коліки та гострий біль, який може супроводжуватися збільшенням температури тіла дитини, різними вегетативними проявами, а також погіршенням аналізу крові та сечі. Встановлення діагнозу сечокам’яна хвороба в дитини відбувається на основі клінічних симптомів, після чого діагноз підтверджується ультразвуковими, лабораторними та рентгенологічними дослідженнями. Лікування сечокам'яної хвороби у дітей має комплексний характер. Воно може проводитися оперативними або комплексними методами. Способи лікування та методи будуть залежати від причини виникнення хвороби та присутності обструкції сечових шляхів.
Сечокам'яна хвороба в дитини (уролітіаз) представляє собою дуже поширене ураження сечовидільної системи. Залежно від місця утворення конкрементів (сечовий міхур, сечоводи, нирки) дане захворювання може мати назву цистолітіаз, уретролітіаз або нефролітіаз. Ще донедавна, до середини минулого століття, лікарі вважали, що сечокам’яна хвороба може виникати лише в дорослих. Однак в 1950-му році під час досліджень Н. І. Мамонтова було виявлено, що камені можуть утворюватися і в сечовидільній системі дитини. При цьому в рідкісних випадках захворювання уражає навіть грудних дітей, що було доведено на три десятиріччя пізніше. Також стало відомо, що сечокам'яна хвороба у дітей зустрічається значно частіше в регіонах з теплим кліматом.
Захворювання з однаковою частотою виникає у дівчаток і хлопчиків, хоча винятком вважається утворення кораловидних каменів, яке значно частіше реєструється у хлопчиків (приблизно в 80 % випадків). Вік пацієнтів може бути різний - від новонароджених дітей до підлітків, хоча найчастіше прояви хвороби виникають в діток віком від 3 до 10 років. Слід також зазначити, що на відміну від дорослих, камені в дітей утворюються переважно в сечовому міхурі. Якщо у дитини камені утворилися в нирках, то в переважній більшості випадків вони розташовуються однобічно, як правило, в правій нирці. Двостороннє утворення конкрементів буває не більш ніж у 2 % випадків.
Сечокам'яна хвороба у дітей, незважаючи на тривалі дослідження і величезний досвід лікарів у лікуванні цього захворювання, є однією з найважливіших проблем у сфері педіатрії. В першу чергу це пов’язано із значною поширеністю хвороби і поступовим зменшенням віку, в якому діагностується захворювання. Слід додати, що сечокам’яна хвороба в багатьох випадках потребує оперативного лікування, яке в свою чергу ускладнюється біологічними та генетичними передумовами.
Причини виникнення сечокам'яної хвороби
На розвиток сечокам'яної хвороби в дитини впливає дуже багато різноманітних факторів. Дуже часто камені в сечовидільній системі утворюються внаслідок запального процесу в сечовому міхурі, паренхімі нирок та сечоводах. Крім цього, склад сечі змінюється під впливом численних мікроорганізмів, внаслідок чого формуються фосфатні та оксалатні конкременти. Відомо також про генетичну схильність дітей до хвороби, а саме, успадкування специфічних особливостей метаболізму, які можуть викликати посилене проникнення кальцію в товстому кишечнику. Впливають також і гормональні відхилення паращитовидної залози, які також впливають на накопичення в організмі дитини кальцію.
Патогенез сечокам'яної хвороби в дитини встановлюється змінами у складі сечі, зокрема збільшенням кристалоутворюючих властивостей. Тут відіграє важливу роль не лише прискорене утворення солей в організмі, але й недостатня кількість інгібіторів. Було також встановлено, що виникнення захворювання має тісний зв’язок з недостатнім вживанням рідини, багатою на пурини їжею, інфекціями сечовидільної системи, патологіями розвитку сечовидільної системи. Всі ці причини можуть викликати обструкцію сечоводів та прискорити кристалізацію. В результаті вказаних вище процесів посилюється випадання осаду солей сечової кислоти і кальцію. Значно рідше відбувається утворення цистинових (білкових) і магнієвих конкрементів.
Симптоми сечокам'яної хвороби у дітей
До типових клінічних симптомів сечокам'яної хвороби у дітей належать напад ниркової коліки. При цьому діти стають збудженими, вони намагаються уникнути болю і тому увесь час змінюються положення тіла, перевертаючись, хоча полегшення такі дії не забезпечують. Зазвичай болі з’являються в області нирок, звідки поширюються спочатку на живіт, а потім на статеві органи і пахову ділянку загалом. При цьому можливе виділення сечі з домішками крові та гіпертермія. Напади захворювання супроводжуються виразною вегетативною симптоматикою. В дитини виникає нудота, блювання, посилюється виділення поту. Сечокам'яна хвороба в малих дітей найчастіше супроводжується лише збільшенням температури і занепокоєнням. В окремих випадках виникає блювота, при якій практично не виникає нападів ниркової коліки.
Крім нападів коліки сечокам'яна хвороба в дитини може мати скритий перебіг і не проявлятися жодними симптомами. Лише іноді діти скаржаться на тупий біль в попереку тільки з одного боку. Найнебезпечнішими вважаються коралоподібні камені, бо вони повністю займають об’єм ниркової балії. Утворюються такі камені зазвичай без симптомів, а перші ознаки хвороби з'являються тільки тоді, коли робота ураженої нирки суттєво погіршується. Під час обстеження дітей виявити сечокам'яну хворобу в дитини дозволяє загальний аналіз сечі, під час якого визначається наявність молей і лейкоцитів. Але в більшості випадків діагноз встановлюється тільки після виникнення перших нападів ниркової коліки.
Методи діагностики сечокам'яної хвороби
Діагноз сечокам'яна хвороба в дитини встановлюється клінічно, на основі типового нападу ниркової коліки, після ряду лабораторних та інших досліджень. Крім цього, під час встановлення діагнозу педіатр повинен виключити це захворювання при запальному процесі в сечовому міхурі та нирках. Результати аналізу сечі вказують на лейкоцитурію, утворення кристалів уратів, фосфатів та оксалатів, присутність певного збудника інфекції в сечовій системі. Аналіз крові дитини дозволяє визначити кількість катіонів кальцію і натрію, а також креатиніну, сечовини та ряду інших речовин. Іноді лікар призначає повторний аналіз сечі.
Діагноз сечокам'яна хвороба у дітей також встановлюється за допомогою УЗД-діагностики і рентгенологічного дослідження нирок, сечового міхура і сечоводів. Треба зазначити, що уратні камені за допомогою рентгену не виявляються. Тому застосовується внутрішньовенна пієлографія, що допомагає також уточнити місце утворення конкрементів і визначити майбутню тактику терапії. Іноді для виключення злоякісних утворень застосовуються томографія. Так як виникнення сечокам'яної хвороби в дітей може бути пов'язане з неправильним обміном кальцію, лікарі призначають обстеження щитовидної та паращитовидної залози, які впливають на метаболізм кальцію в організмі дитини.
Лікування сечокам'яної хвороби у дітей
Як вже згадувалося раніше, лікування сечокам'яної хвороби у дітей буває консервативним і хірургічним. Перший спосіб застосовується у випадку, коли необхідності в операції немає, тобто, якщо не погіршений відтік сечі та відсутні ознаки гідронефрозу. В цілому лікування цього захворювання у дітей передбачає не лише усунення симптомів, але й факторів, під дією яких утворилися камені. Під час лікування сечокам'яної хвороби в дитини обов'язково призначається дієтичне харчування з різким зменшенням кількості уратогенних та оксалогенних продуктів (листяні овочі, субпродукти, м'ясо птиці та ін.). Крім цього дитині необхідно вживати багато рідини. Для корекції обміну кальцію в організмі застосовується вітамінотерапія та призначається вживання бісфосфонатів, що приймають участь в метаболізмі.
Приступи ниркової коліки в дитини знімаються за допомогою спазмолітиків. Якщо причиною захворювання є інфекція сечових шляхів, дитині дають антибіотики та уросептики. Перевага віддається препаратам рослинного походження. Для руйнування каменів потрібні цитрати. У випадках, коли консервативна терапія виявляється малоефективною, застосовується хірургічне лікування сечокам'яної хвороби. В основному такі операції проводяться ендоскопічно, із застосуванням рентгенологічного контролю. Значно рідше виникає необхідність у відкритому втручанні. До таких випадків належить утворення кораловидних каменів та виникнення ниркових аномалій. Після хірургічного втручання проводиться медикаментозне лікування з метою профілактики повторного рецидиву захворювання.
Профілактика і прогноз захворювання
Як правило, прогноз при сечокам’яній хворобі є сприятливим. Якщо було призначено правильне лікування, та при умові дотримання всіх рекомендацій лікаря вдається унеможливити повторне утворення каменів та нормалізувати метаболічні процеси, що призвели до виникнення хвороби. До числа винятків відносяться поодинокі рідкісні випадки гормональних захворювань та ідіопатичної гіперкальціурії, в яких виникає повторне утворення каменів у сечовій системі дитини.
Профілактика захворювання зводиться до зменшення факторів ризику. В першу чергу це стосується дітей, що мають хронічні захворювання нирок, а також пацієнтів, в родинах яких спостерігалися аналогічні патології. Однак основну роль при профілактиці відіграє дотримання дієти та періодична санація ниркової системи.