- Чому діти обманюють дорослих?
- Шахрайство як самозахист дитини
- Нав'язливі дії у дітей
- Нервовий тик в дитини
- Зміна постави у дітей
Кожен з нас був дитиною і досить точно може згадати окремі аспекти своєї поведінки та мислення в ранньому дитинстві та підлітковому віці. В дорослому віці це здається чимось неважливим, однак вікові проблеми у дітей зазвичай змінюють подальше життя і впливають не лише на поведінку, але й на вибір професії, адаптацію в суспільстві, взаємовідносини з ровесниками, співробітниками, особами протилежної статі, та цілий ряд інших важливих життєвих факторів. Тож давайте спробуємо розглянути, які вікові проблеми у дітей вважаються типовими, та які наслідки вони можуть спричинити в майбутньому.
Чому діти обманюють дорослих?
Маленькі діти часто обманюють батьків, щоб уникнути наслідків своїх проступків. Чи взяв він це тістечко? Ну, на справі він не хотів його брати, але так вже вийшло. Тому краще буде сказати, що не брав. Саме так і міркують діти.
Діти змалку починають розуміти, що сказати щось і зробити - це різні речі. Вони також починають усвідомлювати, що краще відразу зізнатися, ніж погіршувати ситуацію брехнею. Таке розуміння починається зазвичай з різноманітних повчальних історій, які розповідають їм батьки і вчителі, а також з випадків, з якими діти стикаються у своєму житті.
Чому діти старшого віку часто обманюють? Будь-яка людина в будь-якому віці час від часу потрапляє в неприємну ситуацію, тактовно вийти з якої можна лише в тому випадку, якщо частково збрехати. Особливих причин для занепокоєння в цьому немає. Але якщо дитина намагається свідомо ввести дорослих в оману, тоді слід задуматися над причиною, яка змушує дитину говорити неправду.
За своєю природою дитина не любить брехати. І якщо дитина часто обманює, значить, на неї щось дуже сильно тисне. Якщо у неї неприємності з навчанням і вона намагається приховати це, то зовсім не тому, що навчання їй байдуже. Навпаки, дитина намагається обманювати тому, що цей факт її турбує. Можливо, для дитини занадто велике навантаження? А може її турбують інші фактори, які заважають достатньо зосередитися на навчанні. Іноді причиною може бути й те, що батьки занадто багато вимагають від своєї дитини.
Завдання батьків в таких випадках зводиться до того, щоб спільно з учителем, шкільним психологом або навіть психіатром встановити справжню причину поведінки дитини. Батькам не слід робити вигляд, що вони довіряють дитині. Краще м'яко сказати їй про те, що обманювати негарно. Крім того, дитину потрібно запитати, що саме її турбує і змушує обманювати, щоб разом вирішити цю проблему.
Навряд чи дитина відразу все розповість батькам, оскільки вона може і сама не все розуміти. Але навіть якщо вона усвідомлює в чому справа і знає, що саме її турбує, переламати себе і розповісти все відразу вона навряд чи зможе. У такому випадку дитині необхідно обов'язково допомогти, щоб вона висловила свої почуття, а це вимагає від батьків терпіння і розуміння.
Шахрайство як самозахист дитини
Маленькі діти під час ігор часто займаються шахрайством, оскільки вони не люблять програвати. Шестирічна дитина вважає, що мета гри полягає тільки в тому, щоб виграти. Вона щаслива до тих пір, поки здобуває перемогу, а потім відчуває глибоке розчарування, коли починає програвати. Уміння гідно програвати розвивається в людини з роками. В якийсь певний момент діти розуміють, що гра приносить більше задоволення, якщо вона ведеться чесно. Цьому вони вчаться не в дорослих, а між собою. Наприклад, група восьмирічних дітей може затратити менше часу на саму гру, ніж на дискусію про те, як треба в неї грати. Саме під час таких дискусій і відбувається значна частина навчання.
Спочатку діти розглядають правила гри як щось вічне і непорушне, а згодом, коли їх виховання стає більш легким, вони починають розуміти, що за згодою всіх інших гравців правила можна змінювати.
Зрозуміло, що дітям подобаються ті ігри, в яких не буває переможених та переможців. Сьогодні в дитячих магазинах продається багато таких ігор, які не передбачають суперництва. Такого роду ігри допомагають дитині усвідомити, що сенс гри полягає в задоволенні.
Нав'язливі дії у дітей
Прагнення до порядку і точності у деяких дітей віком від 8 до 10 років стає настільки сильним, що переростає у звичку. Деякі з таких звичок кожен може пригадати навіть з власного дитинства. Наприклад, дуже поширеною є звичка не наступати на тріщини в асфальті або на стики між плитками при ходінні по тротуару. В таких діях немає ніякого сенсу, але певна мотивація змушує дітей робити саме так. Якщо дитині здається, що була допущена помилка, вона повертається до того місця, де на її думку було зроблено все правильно, і продовжує дії з цього місця.
Вчені довели, що тенденція до вчинення таких нав'язливих дій часто є результатом вроджених властивостей головного мозку. Трапляється і так, що дитина набуває звички в результаті інфекції, викликаної стрептококами. З психологічної точки зору непереборність потягу можуть розглядатися як прагнення дитини впоратися з агресивними почуттями. Одним з таких джерел можуть бути неусвідомлювані самою дитиною ворожі почуття до батьків.
У кожного з нас можуть виникати іноді ворожі почуття по відношенню до близьких, але совість не дозволяє бажати їм поганого і змушує викинути дурні думки з голови. Якщо дитина надмірно совісна, то навіть заховавши ці недобрі думки в підсвідомість, вона буде як і раніше відчувати почуття провини, хоча й сам не буде розуміти за що. Причини, які спонукають дитину до таких непереборних звичок, приховуються не в тому, що її часто відвідують такі думки, а в тому, що на цій стадії розвитку вона стає більш сумлінною.
Подібна дивна поведінка настільки звична для дітей віком від 8 до 10 років, що в більшості випадків її можна вважати нормальною. Такі звички не повинні бути приводом для занепокоєння, якщо дитина весела, товариська і добре вчиться в школі.
З іншого боку можна порадитися з психологом, якщо нав'язливі звички дитини займають більшу частину її часу (наприклад, якщо дитина дуже часто миє руки) або якщо вона надмірно збуджена, неспокійна або замкнута.
Нервовий тик в дитини
Сіпання плечем може з'явитися, коли на дитину надягають занадто вільний одяг, який, як їй здається, ось-ось спаде. Основна причина такого посіпування полягає в особливостях розвитку мозку. Однак психологічний фактор теж відіграє важливу роль. Нервовий тик частіше зустрічається у нервових дітей, яких виховують надто суворі батьки. Може бути і так, що на дитину вдома здійснюється занадто сильний тиск. Іноді мати або батько, тільки-но побачивши дитину, одразу ж починають робити їй різноманітні зауваження, або ж постійно проявляють при дитині мовчазне несхвалення, висувають їй дуже високі вимоги і перевантажують психічно. Якби у дитини вистачило сміливості заперечити, вона б не відчувала внутрішнього напруження. Однак, оскільки в більшості випадків діти занадто добре виховані, вони утримують напруження в собі. Іноді воно й викликає тик у дитини.
Приблизно в однієї дитини з десяти тик проявляється в легкій формі та згодом проходить сам по собі. В однієї дитини зі ста тик в різних формах може тривати більше року. В таких випадках існує ймовірність, що в дитини синдром Туретта і її необхідно обстежити.
Зміна постави у дітей
Хороша або погана постава у дитини є наслідком цілого ряду факторів, одним з яких найчастіше є вроджена будова скелета. Деякі діти сутуляться з самого малку, як це робила мати або батько. Деякі діти народжуються зі слабкими м'язами і зв'язками, а інші виглядають просто чудово і завжди рухаються.
На поставу можуть впливати і деякі рідкісні хронічні захворювання, а також хронічна втома (буває з різних причин). Іноді надмірна вага може служити причиною так званої круглої спини, викривлення ніг або плоскостопості. Наприклад, занадто високий зріст часто змушує соромливих підлітків ходити низько нахиливши голову.
Якщо постава дитини зіпсувалася саме через постійну надмірну увагу батьків, то її неможливо виправити зауваженнями і моралями. Зазвичай кращі результати дають спеціальні вправи, яких дитина може навчитися у школі танців або в кабінеті лікувальної фізкультури.
Батьки можуть надати значну допомогу дитині у виконанні таких вправ вдома, якщо вони насправді хочуть їй допомогти. Однак допомагати слід у доброзичливій формі. Головна мета батьків - зміцнити дух своєї дитини, допомагаючи їй впоратися зі шкільними проблемами, спонукаючи до ведення більш відкритого способу життя і ставлячись до дитини більш доброзичливо.