- Причини ВІЛ-інфекції у дітей
- Симптоми ВІЛ-інфекції у дітей
- Діагностика ВІЛ-інфекції у дітей
- Лікування ВІЛ-інфекції у дітей
- Прогноз і профілактика захворювання
ВІЛ-інфекція в дитини це серйозне захворювання, що виникає під впливом вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей патологічний стан характеризується поступовим погіршенням імунітету в дитини. Важливо знати, що якихось особливих ознак і симптомів, притаманних цій хворобі, не виявлено. У дітей виникає незрозумілого походження діарея, лихоманка, лімфаденопатія, а також частішають випадки бактеріальних та інфекційних захворювань. До найбільш ефективних методів діагностики ВІЛ-інфекції у дітей належать: ПЛР, імуноблотинг та ІФА. Специфічна терапія ВІЛ-інфекції передбачає різноманітні способи застосування антиретровірусних медикаментів (інгібітори зворотної протеази і транскриптази).
ВІЛ-інфекція в дитини належить до захворювань, що виникають при тривалій персистенції в клітинах нервової системи і лімфоцитах вірусу імунодефіциту людини. При цьому спостерігається поступове руйнування імунної системи. Вірус імунодефіциту був вперше ідентифікований у 1983 році французьким лікарем Люком Монтаньє. Цей вірус характеризується високою мінливістю і складною будовою - це пояснює швидку адаптацію цього мікроорганізму і його здатність до реплікації.
Слід зазначити, що частота випадків ураження дітей цим вірусом зменшилась більш ніж на 50 % за останні два десятки років. Однак кожен рік у світі реєструється близько чверть мільйона випадків ураження дітей вірусом імунодефіциту людини. Розроблена профілактична методика вертикальної трансмісії цього вірусу забезпечила зменшення частоти зараження у вагітних ВІЛ-позитивних матерів майже у 10 разів.
Причини ВІЛ-інфекції у дітей
Це захворювання може передаватися кількома способами. ВІЛ-інфекція може потрапити в організм дитини геморагічним шляхом у період вагітності. Іноді зараження відбувається при застосуванні погано оброблених медичних інструментів, при трансплантації внутрішніх органів, гемотрансфузій. Крім цього підлітки заражаються ВІЛ-інфекцією при незахищеному статевому акті. Однак всі ці способи зараження базуються на вмісті вірусів у крові людини, спермі, спинно-мозковій рідині, виділеннях, тканинах тощо.
Приблизно у 80 % випадків зараження дітей ВІЛ-інфекцією відбувається безпосередня передача вірусу від матері. При цьому лікарі вказують три основні періоди, під час яких ймовірність зараження максимально висока: перинатальний (через кровообіг у плаценті), інтранатальний (під час контакту шкіри дитини з секретом піхви матері та її кров'ю, постанальний (передача інфекції з грудним молоком). Ймовірність зараження вказаними способами відповідно становить 20 - 60 - 20 відсотків. Значно збільшується ризик зараження, якщо мати не проходить профілактичної терапії, при багатоплідній вагітності, маткових кровотечах, передчасних пологах, потраплянні крові матері у дихальні шляхи дитини, а також у випадку вживання алкоголю і наркотиків під час вагітності та у період вигодовування дитини, при ко-інфекції та екстрагенітальній патології.
Патогенез цього захворювання у дітей базується на зв'язуванні CD4+T-лімфоцитів з вірусами імунодефіциту. Після зв'язування віруси змінюють ДНК клітин. Потім Т-лімфоцити гинуть, а інфіковані клітини поширюються кровотоком, виконуючи функцію резервуарів. Відповідно зменшується кількість повноцінних імунокомпетентних клітин і в дитини поступово розвивається імунодефіцит.
Ще одна особливість ВІЛ-інфекції в дітей - дефіцит тропність вірусу до тканин центральної нервової системи і дефіцит В-лімфоцитів. Під час подолання гематоенценфалічного бар'єру віруси спричиняють порушення у розміщенні гліальних клітин, атрофію і дистрофію нервових тканин (особливо зорових нервів), погіршення розвитку мозку. Загалом лікарі в першу чергу звертають увагу на ураження центральної нервової системи, що свідчить про наявність в організмі вірусів.
Симптоми ВІЛ-інфекції у дітей
Ознаки наявності ВІЛ-інфекції в дитини можуть суттєво відрізнятись залежно від способу потрапляння вірусу в організм і періоду, в якому відбулось інфікування. У випадку передачі захворювання статевим або парентеральним шляхом спостерігається ретровірусний гострий синдром, по завершенні якого відбувається перебіг захворювання у чотири етапи: дві латентних стадії та два періоди з розгорнутою симптоматикою. Після вертикальної передачі інфекції гострого синдрому та безсимптомної стадії не буває. Ретровірусний синдром проявляється приблизно у третини інфікованих дітей по закінченні інкубаційного періоду (тривалість до трьох місяців з дня зараження). На даному етапі захворювання може мати клінічні ознаки таких захворювань, як лімфаденопатія, фарингіт, субфебрилітет, гепатоспленомегалія та ін. Значно рідше бувають менінгіальні симптоми. Тривалість цієї стадії може бути від 2 днів до 2 місяців.
Потім настає етап носійства вірусу, що протікає без симптомів, але при персистуючій лімфаденопатії. Єдиним проявом наявності у дитини ВІЛ-інфекції на цьому етапі іноді буває збільшення лімфовузлів. Тривалість стадії носійства вірусу складає від 2 до 10 років. Типовими ознаками другої стадії вважаються: зменшення ваги (до 10 %), часті шкірні захворювання (мікози придатків шкіри, дерматит, рецидивні ураження губ і ротової порожнини), оперізуючий герпес. При цьому загальний стан здоров'я зазвичай не погіршується.
Третій етап характеризується виразним імунодефіцитом: діарея незрозумілого походження, загальна слабкість, лихоманка, анорексія, пітливість, головні болі, спленомегалія та ін. На цьому етапі ВІЛ-інфекція в дитини супроводжується неврологічними захворюваннями, погіршується пам'ять, виникає периферична невропатія. Часто наданому етапів у дітей розвивається кандидоз ротової порожнини, оперізуючий і звичайний герпес, ЦМВ-паротит.
На четвертому етапі захворювання (стадія СНІД) основними ознаками є виникнення пухлин і важких опортуністичних захворювань. У діток до 3 років цей етап характеризується великою кількістю тяжких інфекційних захворювань. Майже в половини інфікованих дітей спостерігаються такі хвороби, як менінгіт, гнійний отит, дерматит, пневмонія з плевральним випотом, бактеріальний сепсис, захворювання кісток і суглобів.
Діагностика ВІЛ-інфекції у дітей
Діагностика ВІЛ-інфекції базується на лабораторних дослідженнях і даних анамнезу. Звичайний огляд та різного роду інструментальні дослідження будуть ефективність лише при наявності бактеріальних захворювань або СНІД-асоційованих інфекцій. Педіатри можуть запідозрити у дитини ВІЛ-інфекцію у випадку присутності хоча б чотирьох з перелічених ознак: важкий епідеміологічний анамнез, зменшення ваги тіла більш ніж на 10 %, генералізована гіперплазія лімфовузлів, періодична або постійна гіпертермія тривалістю більше 1 місяця, безпричинна діарея тривалістю понад 1 місяць, грибкові, вірусні, бактеріальні або паразитарні хвороби, опортуністичні та СНІД-асоційовані патологічні стани.
Основними при визначенні ВІЛ-інфікованих дітей вважаються лабораторні дослідження. До неспецифічних змін при біохімічному аналізі крові та загальному аналізі крові у дитини належать: тромбоцитоз, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія та ін. Під час імунологічних досліджень в інфікованих виявляють збільшення рівня імуноглобулінів, зменшення CD4 та пропорції CD4/CD8, спад вироблення цитокінів, збільшення кількості циркулюючих імунокомплексів, а в немовлят може виникати гіпо-γ-глобулінемія.
Під специфічною діагностикою ВІЛ-інфекції у дітей слід розуміти застосування ІФА з метою визначення антитіл до вірусу. У випадку позитивного результату проводиться імуноблотинг з ідентифікацією імуноглобулінів до ряду білків цього вірусу (gp 41, 120, 160). В останні роки часто застосовуються тести з метою визначення вірусного навантаження (числа копій РНК).
Лікування ВІЛ-інфекції у дітей
Лікування ВІЛ-інфекції у дітей зазвичай зводиться до проходження антиретровірусної терапії, а також до лікування і профілактики опортуністичних захворювань та симптоматичної терапії. Для цього застосовуються сучасні противірусні медикаменти, що інгібують зворотну транскриптазу (ненуклеозидні та нуклеозидні) і протеазу. Найчастіше застосовується лікування трьома препаратами - двома нуклеозидними аналогами та одним інгібітором протеази. Однак вибір відповідних препаратів і методики їх застосування визначаються індивідуально. У випадку проявів опортуністичних захворювань можуть застосовуватись також етіотропні препарати (антибіотики, противірусні, протитуберкульозні, протигрибкові засоби) і симптоматичні медикаменти (вітаміни, пробіотики, антигістамінні, жарознижуючі, дезінтоксикаційні препарати).
Прогноз і профілактика захворювання
Прогноз у випадку ВІЛ-інфекції в дитини дуже серйозний. При грамотно підібраному антиретровірусному лікуванні вдається значно уповільнити реплікації вірусу (до багатьох років), але на сьогоднішній день це захворювання відноситься до категорії невиліковних. При високій якості лікування лікарям вдається забезпечити задовільну тривалість життя людини та можливість соціальної адаптації дитини.
Для профілактики ВІЛ-інфекції у дітей потрібно унеможливити всі ймовірні способи зараження: постійний контроль під час переливання крові та пересадки органів, якісна обробка медичного інструменту, уникнення незахищених статевих актів. Окремо слід виділити профілактику вертикальної трансмісії. Як вказано в рекомендаціях UNICEF, така профілактика повинна передбачати прийняття вагітної ВІЛ-позитивної жінки на облік у гінеколога, вживання нею противірусних препаратів починаючи з 24 тижня вагітності, вибір оптимального способу пологів, виключення вигодовування грудьми, застосування противірусних препаратів для дитини відразу після народження. Все це, як свідчить статистика, забезпечує зменшення ймовірності передачі ВІЛ-інфекції від матері дитині до 3 %.
