Федоров не був поганим міністром оборони — навпаки, серед попередників він виявився одним із найкращих. Але саме в цьому полягає трагізм ситуації.
Випадковість чи системна проблема?
На п’ятому році війни після низки попередніх призначень айтівець, поставлений на посаду міністра оборони практично випадково, раптом виявився нормальним фахівцем. Ніхто від нього цього не очікував. Призначення сприймали як чергове «совання ліжок», до якого суспільство вже звикло.
Сам Федоров не прагнув цієї посади, але його думку особливо не запитували. Коло довірених осіб президента звузилося настільки, що вибір кандидатів на ключові посади став обмеженим. Дехто з попередників уже не міг обіймати високі посади через різні причини.
І тут сталася несподівана «мутація»: випадково призначений міністр почав ефективно працювати. Це змушує замислитися, якої результативності міг би досягти досвідчений управлінець без страху перед генералами та корупційними схемами з перших днів війни.
Громадянська втома від кадрової рулетки
Мітинги з картками, на перший погляд, виглядають як підтримка Федорова. Насправді люди втомлюються від хаотичних призначень і звільнень на найвищих посадах під час війни. Суспільство поступово усвідомлює, що такі рішення безпосередньо впливають на життя й смерть людей.
Президент призначає на ключові посади не завжди найкращих фахівців, а зручних і близьких. Це жертвує ефективністю оборони країни. Внутрішньополітична рулетка вже викликає серйозне роздратування.
Пояснення, що такі кроки потрібні для уникнення конкурентів на майбутніх виборах, не виправдовують ситуацію. Країна не може залишатися заручницею чиїхось політичних амбіцій.
Епоха «не на часі» поступово минає. Громадяни дедалі частіше виходять на вулиці з картками, щоб нагадати владі: час відновлювати нормальний конституційний порядок і професійне управління державою в умовах війни.
